Відповідальність за порушення договірних зобов’язань

Невиконання або неналежне виконання договору тягне настання несприятливих наслідків для сторони-порушника. Такими наслідками можуть бути примушення до виконання в натурі (тобто реалізації мети договору) або покладання обов’язку сплатити певну грошову компенсацію (тобто застосування заходів відповідальності).

Поняття й підстави відповідальності за порушення зобов’язань. Відповідальність за порушення зобов’язань (невиконання або неналежне виконання) являє собою обов’язок сторони-порушника відшкодувати грошима збитки, заподіяні цим порушенням (ст. 1142 ЦКФ). Кредитор також вправі вимагати знищення того, що зроблено в порушення зобов’язання, або зробити це самостійно за рахунок боржника. Таким чином, головною метою покладання відповідальності на сторону-порушника є компенсація потерпілій стороні її збитків з таким розрахунком, щоб остання виявилася б у такому становищі, немов договір був би належно виконаний. Збитками визнаються витрати кредитора або вигода, яку він втратив (ст. 1149 ЦКФ). Компенсуються лише прямі збитки, передбачувані або такі, що можна було передбачити під час укладення договору (ст. 1150, 1151 ЦКФ). Непрямі збитки відшкодуванню не підлягають. Цивільне право Франції не передбачає компенсації моральних збитків у випадку порушень договірних зобов’язань, відшкодовується тільки матеріальні збитки. Законодавством встановлені також спеціальні правила, що регламентують відшкодування збитків при порушенні окремих договорів.

Для настання відповідальності необхідна наявність вини боржника, наявність якої припускається (ст. 1147 ЦКФ). Винною визнається особа, яка зневажає дбайливістю, властивої гарному хазяїну (ч. 1. ст. 1137 ЦКФ). Однак такий абстрактний критерій властивий лише для зобов’язань, що мають оплатний характер. Для зобов’язань безоплатних (наприклад, договори зберігання або доручення) критерієм є той ступінь дбайливості, який особа проявляє у власних справах.

Обставини, що звільняють від відповідальності. Для звільнення від відповідальності боржникові потрібно довести відсутність своєї вини. У більшості випадків боржник для обґрунтування своєї невиновності в порушенні зобов’язання доводить наявність обставин, що перешкоджають виконанню й тому звільняють його від відповідальності. Такими обставинами є випадок і непереборна сила – події, що відбуваються поза волею особи, яка порушила зобов’язання, і звільняє її від відповідальності (ст. 1147, 1148 ЦКФ). У деяких випадках боржник буде нести відповідальність навіть при наявності вищезгаданих обставин (наприклад, якщо він визнаний недобросовісним – ст. 1147 ЦКФ). Для визнання обставини випадком або непереборною силою (ЦКФ вживає ці два поняття як синоніми) необхідно, щоб воно було стороннім (не пов’язаним з боржником і відбувається поза його волею) і мало зовнішній характер стосовно боржника (наприклад, землетрус, повінь або інше стихійне лихо). Іншими ознаками такої обставини повинні бути його непередбачуваність, невідворотність і надзвичайний характер. Звільнення від відповідальності боржника може мати місце за обставин, за які боржник не відповідає, якщо вони наступили після виникнення зобов’язання (наступна неможливість виконання). Якщо ж такі обставини тільки утруднювали виконання, то воно повинно бути виконане (ст. 1134 ЦКФ).

У Франції минулого століття досить широко застосовувалася так звана «доктрина про незмінність обставин», заснована на трактуванні положень ст. 1244 ЦКФ. Відповідно до неї сторони, укладаючи договір, виходять із визначених й існуючих на цей момент обставин. При їхній зміні сторони можуть відмовитися від подальшого виконання договору або вимагати зміни його умов.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: