Загальні положення зобов’язального права

Загальні положення про зобов’язання дуже детально вироблені саме німецькою цивілістичною доктриною. Це знайшло закріплення в § 241 ЦКН, що дає легальне визначення зобов’язання: «В силу зобов’язання кредитор може вимагати від боржника здійснення певної дії. Обов’язок може полягати й в утриманні від дії». Німецьке цивільне право чітко розмежовує поняття «правочину», «договору» й «зобов’язання», що відображено в структурі ЦКН. Норми зобов’язального права містяться в книгах першої й другої ЦКН, що визначає відповідно загальні положення про договір і загальні положення про зобов’язання, а також про окремі їх види. Підставою виникнення зобов’язання є правочин, односторонній або багатосторонній (договір). Іншими підставами виникнення зобов’язань є: делікт (§ 823-853 ЦКН), безпідставне збагачення (§ 812‑ 822 ЦКН), ведення чужих справ без доручення (§ 677‑ 687 ЦКН), а також норми закону.

Сторонами зобов’язань виступають кредитор – особа, що володіє правом вимагати виконання зобов’язання, і боржник – особа, зобов’язана виконати зобов’язання (§ 241 ЦКН).

Множинність осіб у зобов’язанні може бути на боці кредитора (декілька кредиторів) або на стороні боржника (декілька боржників). При частковій відповідальності кожний з боржників відповідає самостійно в межах своєї частки, а кожний із кредиторів вправі висунути вимоги в межах своєї частки (наприклад, коли предмет зобов’язання неподільний – ст. 420 ЦКН). При спільній відповідальності боржник відповідає перед всіма кредиторами, а кредитор висуває вимогу до всіх боржників одночасно (наприклад, у зв’язку зі спільними зобов’язаннями учасників товариства - ст. 718 ЦКН). При солідарній відповідальності боржник відповідає в повному обсязі перед кожним із солідарних кредиторів (активна солідарність), а кредитор вправі вимагати виконання в повному обсязі від кожного із солідарних боржників (пасивна солідарність).

Виконання зобов’язання являє собою реалізацію його змісту, коли боржник виконав усе, що на нього покладало, а кредитор одержав результат, на який розраховував (§ 362 ЦКН).

Уступка вимоги й переведення боргу являють собою випадки зміни осіб у зобов’язанні.

Відповідно до правил § 398 ЦКН кредитор (цедент) передає своє право вимоги до боржника третій особі (цесіонарію) за договором про уступку права вимоги (цесії). Якої-небудь особливої форми ЦКН для цесії не встановлює. Цедент відповідає перед цесіонарієм за дійсність, а не за виконуваність переданого права вимоги (§ 437, 438 ЦКН). Боржник вправі висунути новому кредиторові всі ті заперечення, які він мав стосовно попереднього (§ 404 ЦКН).

Переведення боргу відбувається шляхом укладання договору між кредитором і третьою особою про прийняття цією особою на себе зобов’язань боржника по поверненню боргу, або шляхом укладання договору між третьою особою й боржником. В останньому випадку потрібна згода кредитора (§ 414, 415 ЦКН). Ставши новим боржником, ця третя особа може висунути кредиторові заперечення, які були у попереднього боржника, крім заперечень, які ґрунтуються на взаємовідносинах цієї особи з попереднім боржником (§ 417 ЦКН).

Припинення зобов’язання відбувається шляхом: його виконання, передачі в депозит суду предмета зобов’язання, заліку, прощення кредитором боржникові, злиття боржника й кредитора в одній особі, новації, виконання іншою особою за боржника, скасування зобов’язання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: