Загальні положення договірного права

Поняття правочину в ЦКН прямо не наводиться, а має бути з’ясовано зі змісту волевиявлення й договору. У доктрині правочини визначаються як дії дієздатних осіб, що мають правове значення й вольовий характер, спрямовані на одержання певного правового результату. Правочини можуть бути односторонніми (наприклад, заповіт) і дво- і багатосторонніми (договори). Волевиявлення являє собою зовнішнє вираження особою своєї волі діяти певним чином для досягнення правового результату.

Чинниками, які впливають на дійсність правочину, є пороки (недоліки) волевиявлення: помилка, обман, погроза або заздалегідь відома невідповідність волевиявлення дійсній волі особи (§ 116, 119, 121, 123, 124 ЦКН); а також недотримання встановленої законом форми або порушення законодавчо встановлених заборон і правил суспільної моральності (§ 125, 134 ЦКН).

Договір є головною підставою виникнення зобов’язань, а правові положення про договір - центральним інститутом зобов’язального права ФРН.

Класифікація договорів у цивільному праві ФРН може бути здійснена за їхнім предметом. Виділяють зобов’язальні договори (наприклад, договір про надання послуг), речові (наприклад, договір купівлі-продажу рухомого майна), шлюбно-сімейні, спадкові. Визнається можливість укладання договору на користь третьої особи (§ 328 ЦКН).

Свобода договору означає, що кожний є вільним самостійно вирішувати, укладати йому договір чи ні, і визначати з ким він буде укладати договір. Крім того, особа може вільно визначати зміст договору й обирати тип договору. Свобода договору підлягає обмеженню для захисту «вищих інтересів», у тому числі, що випливають із основ соціальної держави, якою за Конституцією є ФРН. Наприклад, обов’язок укласти договір лежить на монополістах у сфері надання послуг споживачам: забезпечення водо- і електропостачання.

Для укладання договору необхідне досягнення згоди між сторонами відносно так званих істотних умов (елементів) договору. Істотними будуть всі ті умови договору, які характеризують його й відрізняють від інших договорів. Без узгодження даних умов договір не можна вважати укладеним (наприклад, договір купівлі-продажу не буде вважатися укладеним без узгодження сторонами умов про предмет договору й договірну ціну).

Порядок укладання договору. Договір укладається в результаті взаємної згоди сторін, яка зовнішньо виражена в співпадінні їхніх зустрічних волевиявлень. Це відбувається в результаті переговорів сторін, шляхом обміну листами, телеграмами, телефаксами й ін., а також у вигляді здійснення дій, що явно свідчать про взаємну згоду сторін на вступ у договірні відносини одна з одною. ЦКН досить детально й чітко регламентує процес укладення договору (§ 145-157 ЦКН). Основними двома стадіями укладання договору є оферта (пропозиція вступити в договірні відносини) і акцепт (згода на вступ у договірні відносини).

Офертою є не будь-яка пропозиція, а лише така, зміст якої досить ясно й повно містить істотні умови майбутнього договору. При відсутності таких умов зроблена пропозиція повинна розцінюватися лише як пропозиція почати переговори (так званий «виклик на оферту»). Правові наслідки для сторін настають у момент надходження оферти на адресу одержувача. Цивільне право ФРН дотримується презумпції пов’язаності оферента зробленою ним офертою, якщо інше ним спеціально не обумовлено (§ 145 ЦКН). Вказівка в оферті строку для її прийняття означає, що оферент пов’язаний протягом цього строку (§ 148 ЦКН), що діє як при укладанні договору між відсутніми особами, так і між присутніми. При відсутності в оферті певного строку оферент пов’язаний лише у відносинах з відсутніми протягом часу, нормально необхідного для дачі відповіді (абз. 2 § 147 ЦКН).

Акцепт повинен бути беззастережним, тобто не відрізнятися за змістом від умов, сформульованих в оферті. Акцепт, який змінює або доповнює оферту, розцінюється як нова оферта (§ 150 ЦКН). Форма для акцепту спеціально не встановлена. Він може бути виражений й у вигляді конклюдентних дій, а за певних умов навіть й у мовчанні сторони. Вимоги до певної форми акцепту можуть міститись в самій оферті.

Моментом укладання договору відповідно до § 130 ЦКН є одержання акцепту оферентом. До одержання такого акцепту оферент вправі відмовитися від зробленої ним оферти, за умови, що його відмова дійде раніше або одночасно із самою офертою (абз. 1 § 130 ЦКН).

Форма договору, як правило, вільно обирається сторонами. В окремих випадках потрібне дотримання простої письмової форми (договір поруки), нотаріального посвідчення (наприклад, при купівлі-продажу земельної ділянки або договору дарування). Недотримання встановленої законом форми договору тягне його недійсність (§ 125 ЦКН).

Умови дійсності договору відповідають умовам дійсності правочинів, але є й деякі додаткові підстави визнання договору нікчемним. Наприклад, нікчемним буде вважатися договір, відповідно до якого одна сторона зобов’язується передати іншій стороні майбутнє майно, або частину майна, або участь у використанні майна (абз. 2 § 311b ЦКН).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: