Загальна схема Ф.М. 3 страница

50. Зміст і задачі управління формуванням прибутку підприємства. На формування прибутку як фінансового показника впливають: § ефективність фінансово-господарської діяльності п-ства; § сфера д-сті; § галузь господарства; § установлений законодавством порядок визначення фін. результатів. Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників п-ства у поточному і перспективному періоді. Ця мета покликана забезпечити одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналом п-ства. Виходячи з головної мети система покликана вирішити такі завдання:

1) забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, ресурсного потенціалу п-ства і ринкової кон’юктури. Ця задача реалізується щляхом оптимізації складу ресурсів п-ства і забезпечення їх ефективного використання.

2) забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку, що формується і допустимим рівнем ризику. Між ними існує прямопропорціональний зв’язок. Виходячи із заданого рівня ризику в процесі управління повинен бути оптимізований рівень прибутку.

3) забезпечення високої якості формованого прибутку, в першу чергу, за рахунок резерву операційної д-сті та інвестування. Зростання прибутку має бути забезпечено за рахунок розширення обсягу випуску продукції та освоєння перспективних її видів.

4) забезпечення виплат необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам п-ства. Цей рівень повинен бути не нижче середньої норми прибутковості на ринку капіталу.

5) забезпечення формування достатнього обсягу фін. ресурсів за рахунок прибутку відповідно до завдань п-ства щодо його розвитку.

6) забезпечення постійного зростання ринкової вартості п-ства. Темп зростання ринкової вартості в значній мірі визначається рівнем капіталізації прибутку.

7) забезпечення ефективності програм участі персоналу у прибутку, тобто забезпечення гармонізації власників, найманих працівників тощо.

Зміст управління формуванням прибутку включає:

1) аналіз складу і структури прибутку підприємства;

2) аналіз тенденції зміни обсягу і структури прибутку;

3) розрахунок прибутку на основі факторного аналізу (абсолютні та якісні показники прибутковості);

4) прогнозування отримання прибутку і визначення резервів його росту;

5) здійснення оперативного контролю за формуванням прибутку.

51. Управління прибутком від операційної діяльності. В процесі управління прибутком головну увагу приділяють формуванню прибутку з операційної діяльності. Найважливішим фактором, що впливає на суму усіх видів операційного прибутку є розмір доходів, сформованих у процесі операційної д-сті. Операційні доходи повинні забезпечувати зв’язок таких завдань:

1) самооплатність операційної д-сті, тобто поточні витрати повинні покриватися в основній своїй частині операційними доходами, отриманими від операційної д-сті;

2) частина операційних доходів п-ства служить джерелом виплат податкових платежів, пов’язаних з операційною д-стію;

3) визначена частина операційних доходів п-ства є джерелом формування його чистого операційного прибутку. За рахунок цієї частини операційних доходів п-ство формує на свій розсуд фонд розвитку, фонд резервів тощо.

Поряд з абсолютними значеннями прибутку в процесі управління операційними доходами використовуються і відносні їх показники. Основними з них є:

Ø рівень чистого операційного доходу до обсягу реалізації продукції;

Ø рівень торгового валового операційного доходу до обсягу реалізації товарів (розраховується в торгівлі);

Ø коефіцієнт чистого операційного доходу характеризує питому вагу чистого доходу у загальній сумі валового операційного доходу;

Ø рівень валового чи чистого операційного доходу до вартості використаних операційних активів.

Як сума, так і рівень операційних доходів п-ства залежать від ряду факторів. До основних факторів, що впливають на формування суми валового і чистого операційного доходу відносять:

1. на п-ствах промисловості:

§ рівень цін щодо реалізації виготовленої продукції;

§ обсяг реалізації продукції;

§ рівень оподаткування валового операційного доходу.

2. на підприємствах торгівлі:

§ рівень цін закупівлі товарів у постачальників;

§ рівень цін реалізації закуплених товарів;

§ обсяг товарообігу;

§ рівень оподаткування валового операційного доходу.

Основу механізму управління складають: формування ефективної цінової політики та планування операційних доходів.

52. Управління собівартістю продукції і її вплив на формування прибутку від реалізації. Формування прибутку на п-стві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно чинного законодавства України моментом реалізації визнається або дата зарахування коштів покупця на поточний рахунок продавця, або дата відвантаження продукції. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації та с/в реалізованої продукції. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишки нереалізованої продукції, частка прибутку в ціні продукції. Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції впливають не тільки на обсяг реалізації, але й на с/в. Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації, справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробу. Отже, можливості п-ства щодо впливу на обсяг прибутку від реалізації є досить суттєвим за умови зміни обсягу виробництва та залишків нереалізованої продукції. В системі управління с/в важлива роль відводиться калькулюванню с/в продукції. Калькулювання с/в продукції являє собою процес визначення об’єму і структури об’єму операційних витрат на виробництво та реалізацію. Зниження с/в продукції є фактором збільшення прибутку від реалізації. Для того, щоб досягти збільшення прибутку від реалізації необхідно враховувати всі фактори, що впливають на скорочення витрат на виробництво та реалізацію продукції. Повний перелік витрат наведений в типових положеннях за галузями д-сті п-ств.

53. Розробка цінової політики та її оптимізація. Цінова політика є однією з складових системи управління операційними доходами п-ства. Ця політика впливає на обсяг операційної д-сті п-ства, а також на рівень фін. стану п-ства. З урахуванням залежності суми чистого операційного доходу і валового операційного прибутку від рівня ціни на продукції формується і цінова політика п-ства. Під формуванням цінової політики розуміють обґрунтування системи цін на реалізовану продукцію та розробку заходів щодо забезпечення оперативного коригування цін залежно від змін ситуації на товарному ринку та умов здійснення операційної діяльності. Формування цінової політики має базуватися на таких основних принципах:

1) забезпечення ув’язки цінової політики із загальною політикою управління прибутком і пріоритетними цілями здійснення операційної д-сті;

2) взаємозв’язок цінової політики п-ства з кон’юктурою товарного ринку і особливостями обраної п-ством ринкової ціни;

3) забезпечення комплексного підходу до встановленого рівня цін на товар, поєднуючи з цим і після продажне обслуговування покупців;

4) здійснення активної цінової політики на ринку, тобто самостійність, диференціація тощо;

5) забезпечення високого динамізму цінової політики, тобто швидке реагування розробленої цінової політики на зміну умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

З урахуванням вказаних принципів формується цінова політика на п-стві, яка охоплює такі етапи:

− вибір визначальних цілей формування цінової політики (вибираються цільові орієнтири на покупця, на прибуток тощо);

− оцінка сформованого рівня цін на продукцію. Необхідно визначити мінімальний рівень ціни, нижче якого вона не може бути установлена, виходячи із самоокупності;

− оцінка потенціалу п-ства і особливостей товарного ринку;

− диференціація цілей цінової політики в розрізі конкретних видів продукції з урахуванням можливостей ринку і рівня операційних витрат (враховується роль продукції у задоволенні потреб, якість, стадії життєвого циклу);

− вибір моделі розрахунку рівня цін на окремі види продукції;

− формування конкретного рівня цін на окремі види продукції;

− формування механізму своєчасного коригування рівня цін.

54. Управління формуванням прибутку від фінансових операцій. Фін. д-сть п-ства характеризується такими рисами:

1) вона є головною формою забезпечення розвитку операційної та інвестиційної д-сті п-ства;

2) фін. д-сть носить стабільний характер, тобто здійснюється постійно;

3) формування і обсяги фін. д-сті значною мірою залежать від галузевих особливостей і організаційно-правових форм п-ства;

4) фін. д-сть генерує специфічні види ризиків, а саме фін. ризики;

5) фін. д-сть визначає специфічний характер сформованих нею грошових потоків п-ства;

6) фін. д-сть пов’язана безпосередньо з фін. ринком: ринком грошей і капіталу;

7) фін. д-сть впливає на формування прибутку п-ства.

Якщо негативний грошовий потік в процесі фін. д-сті перевищує позитивний, то формування прибутку фід фін. д-сті відсутній. Залучення додаткового обсягу зовнішнього капіталу збільшує суму операційних доходів п-ства, а зниження – призводить до зниження рівня операційних витрат. На формування фін. ресурсів п-ства, їх величину впливають зовнішні джерела. За своїм складом зовнішні джерела формування включають:

§ залучення додатково акціонерного чи пайового капіталу;

§ безоплатна фін. допомога;

§ безкоштовно отримані матеріальні та нематеріальні активи;

§ інші зовнішні джерела формування власних фін. ресурсів.

55. Управління розподілом прибутку підприємства. Розподіл прибутку –складова частина процесу управління прибутком. На п-стві розподіляється лише чистий прибуток (валовий прибуток за мінусом податків). Чистий прибуток в свою чергу розпадається на дві частини. Перша частина накопичується і збільшує майно п-ства. Друга частина споживається персоналом і власниками п-ства. Нерозподілений прибуток за своїм економічним змістом прирівнюється до фонду накопичення п-ства. Розподіл прибутку показується у Звіті про прибутки та збитки (ф. № 2). Чистий прибуток поділяється на капіталізований (направлений на розвиток в-ва) і споживчу частини. Управління розподілом прибутку повинно забезпечувати покриття потреб господарюючого суб’єкта у фін. ресурсах, в т.ч. на виробничі, інвестиційні, споживчі, соціальні та інші потреби, виконання фін. зобов’язань перед контрагентами, державою, кредиторами тощо. Розподіл прибутку потрібно планувати. В першу чергу необхідно оптимізувати співвідношення між капіталізованою і споживною частинами прибутку, а також між процесами (і загальними фондами) накопичення і споживання на п-стві. Управління розподілом прибутку підприємства передбачає вирішення таких завдань:

1) забезпечити збільшення абсолютної суми прибутку після сплатити податку на прибуток;

2) забезпечити збільшення абсолютної суми чистого прибутку підприємства;

3) визначення оптимального співвідношення у використанні чистого прибутку на споживання і накопичення;

4) визначення оптимального розміру прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів.

Дані завдання фінансові менеджери вирішують, враховуючи особливості чинної податкової політики (шляхом оптимального зменшення оподатковуваної суми прибутку, використання діючих податкових пільг, оптимізації податкових платежів у часі, врахування чинних умов оподаткування дивідендних виплат тощо).

56. Чистий прибуток підприємства. Фактори, що впливають на його формування. Чистий прибуток – це частина балансового прибутку, яка залишається в розпорядженні п-ства після відрахувань до державного бюджету, виплати процентів за банківський кредит і деяких інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток використовується для формування фондів економічного стимулювання. Прибуток підприємства залежить від трьох основних факторів:

1) зміна обсягу реалізації продукції;

2) підвищення ціни реалізації;

3) зміна с/в;

4) зміна податкових ставок.тощо.

57. Управління використанням чистого прибутку підприємства. Чистий прибуток поділяється на капіталізований (направлений на розвиток в-ва) і споживчу частини. Капіталізований прибуток поділяється на:

§ обов’язкові відрахування в резервний, страховий та інші фонди спеціального призначення;

§ створення фонду накопичення на п-стві (використовується на розширення операційної, фінансової та інвестиційної д-сті);

§ створення фонду споживання;

§ здійснення інших форм виробничого споживання прибутку.

Фонд накопичення використовується на: а) придбання і будівництво основних виробничих і невиробничих фондів; б) здійснення капіталовкладень, які не носять безповоротного характеру (тобто їх вартість залишається на п-стві, змінюючи лише свою форму); в) витрати безповоротного характеру (благодійність, сплата штрафів, відсотків по банківським кредитам). За рахунок фонду накопичення здійснюються приріст оборотного капіталу, випуск цінних паперів п-ства, вклади у створення спільних п-ств, витрати на страхування майна п-ства тощо.

На відміну від фонду накопичення загальний фонд споживання п-ства використовується:

1) на виплату з/п, премій, а також на соціальний розвиток;

2) на виплати доходу власникам п-ства (в т.ч. дивідендні виплати в АТ);

3) на інші споживчі цілі.

Між фондами накопичення і споживання повинен існувати певний оптимум. На кожному п-стві це співвідношення індивідуальне. Інфляція знищує оптимум, невиправдано збільшуючи фонд споживання і відповідно зменшуючи фонд накопичення. На дану пропорцію також впливає тип дивідендної політики, що проводиться п-ством.

58. Управління використанням чистого прибутку підприємства на виплату дивідендів. Найбільш значний вплив на прийняття рішень про виплату дивідендів чинить зіставлення мотивів п-ства з факторами ринкового середовища та встановлені терміни виплат дивідендів. Фактично дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку п-ства, який є сумою минулого та поточного прибутку, не сплаченого у вигляді дивідендів, і залишку для фінансування господарської д-сті. Тому перед їх виплатою слід переконатися, що грошових засобів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних цілей для росту. Існує три основні методи виплати дивідендів:

§ метод стійкого збільшення дивіденду на акцію. Суть його полягає у тому, що п-ство встановлює певний темп зростання дивідендів у вигляді щорічного фіксованого проценту.

§ метод постійного коефіцієнта виплат. Суть його полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Оскільки величина прибутку коливається, то і коливається частина прибутку, що її розподіляють між акціонерами.

§ метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати. При цьому методі встановлюється низький рівень дивідендів, який може бути виплачений у найменш сприятливі роки і здійснюються доплати до нього в роки успішної роботи.

59. Сутність і класифікація активів підприємства. Активи – це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Активи п-ства поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основинми з яких є:

1. Форма функціонування активів:

а) матеріальні активи (основні засоби, НЗВ, МШП, сировина, матеріали тощо);

б) нематеріальні активи. Характеризують активи п-ства, що не мають речової форми, але приймають участь в господарській д-сті і приносять прибуток (права на користування природними ресурсами, „ноу-хау”, торгова марка тощо);

в) фін. активи. Характеризують різні фін. інструменти, які належать п-ству або знаходяться у його володінні (грошові кошти, дебіторська заборгованість, фінансові інвестиції).

2. Характер участі в господарському процесі і швидкість обороту активів:

а) оборотні активи. Характеризують сукупність майнових цінностей п-ства, які обслуговують поточну виробничо-комерційну д-сть і які повністю використовуються протягом одного операційного циклу (МШП, сировина, напівфабрикати, НЗВ, готова продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти, короткострокові фін. інвестиції, витрати майбутніх періодів);

б) необоротні активи. Характеризують сукупність майнових цінностей п-ства, що багаторазово використовуються в процесі господарської д-сті і які переносять на продукцію використану вартість частинами (основні засоби, немат. активи, довгострокові фін. інвестиції тощо).

3. Характер обслуговування окремих видів д-сті:

а) операційні активи. Являють собою сукупність майнових цінностей, що безпосередньо використовуються в операційній д-сті п-ства з метою отримання операційного прибутку (виробничі основні запаси, немат. активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційні активи за мінусом короткострокових фін. інвестицій);

б) інвестиційні активи. Характеризують сукупність майнових цінностей п-ства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної д-сті (незавершені капітальні інвестиції, обладнання призначене для монтажу, фін. інвестиції).

4. Характер фін. джерел формування активів:

а) валові активи. Являють собою всю сукупність майнових цінностей (активів) п-ства, сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу;

б) чисті активи. Характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) п-ства, сформованих виключно за рахунок власного капіталу.

5. Характер володіння активами:

а) власні активи. Знаходяться у постійному володінні п-ства і відображаються у складі його балансу;

б) орендні активи. Знаходяться у тимчасовому володінні п-ства у відповідності із укладеними договорами оренди.

6. Ступінь ліквідності активів:

а) активи і абсолютно ліквідній формі. До них відносяться активи, що не потребують реалізації і являють собою готові засоби платежу (грошові кошти);

б) високоліквідні активи. Характеризують групу активів п-ства, яка швидко може бути перетворена на грошову форму (короткострокові фін. інвестиції і дебіторська заборгованість);

в) середньо ліквідні активи - можуть бути перетворені в грошову форму в строк від 1 до 6 місяців (всі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової і безнадійної, запаси готової продукції);

г) мало ліквідні активи – можуть бути перетворені в грошову форму на протязі значного періоду часу (МШП, сировина і напівфабрикати, немат. активи, НЗВ, основні засоби, довгострокові фін. інвестиції);

д) неліквідні активи – можуть бути продані лише у складі цілісного майнового комплексу (безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, збитки поточні і минулих років).

60. Принципи формування активів підприємства. Формування активів п-ства пов’язано з трьома етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:

Ø створення нового п-ства;

Ø розширення, реконструкція і модернізація діючого п-ства;

Ø формування нових структурних одиниць діючого п-ства.

Основною метою формування активів п-ства є виявлення і задоволення потреб в окремих їх видах для забезпечення операційного процесу, а також оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної господарської д-сті. З врахуванням цієї мети, процес формування активів п-ства будується на основі наступних принципів.

1. Врахування найближчих перспектив розвитку операційної д-сті і форм її диверсифікації.

2. Забезпечення відповідності об’єму і структури формованих активів об’єму і структурі в-ва і збуту продукції. Така відповідність повинна забезпечуватися в процесі розробки бізнес-плану шляхом визначення потреби в окремих видах активів.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської д-сті. Така оптимізація направлена з одного боку на забезпечення майбутнього повного корисного використання окремих їх видів, а з іншого – на підвищення сукупної потенціальної їх здатності генерувати операційний прибуток.

4. Забезпечення умов прискорення обороту активів в процесі їх використання. Необхідність реалізації цього принципу пов’язана з тим, що прискорення обороту активів виявляє як пряму, так і непряму дію на розмір формованого операційного прибутку п-ства.

5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення росту ринкової вартості п-ства. Сучасний ринок засобів і предметів в-ва, а також фін. ринок пропонують для формування активів п-ства ряд альтернативних об’єктів і інструментів. В процесі їх конкретного вибору варто при інших рівних умовах враховувати їх перспективність, багатофункціональність, здатність генерувати прибуток в різних господарських ситуаціях і власне підвищувати ринкову вартість п-ства.

62. Порядок визначення потреби в оборот. активах підпр-ва

ОА – сукупність майнових цінностей підпр-ва, що обслуговують поточний госп-кий процес і цілком споживаються на протязі одного операційного циклу.

Порядок визначення потреби в ОА підпр-ва здійснюється в розрізі наступних їх видів:

- запасів ТМЦ, які забезпечують виробничу діяльність

- грошових активів

- інших видів активів

потреба в запасах ТМЦ розраховується диференційовано в розрізі наступних їх видів:

1)потреба в оборотному капіталі, який залучається в запаси сировини і матеріалів;2) потреба в оборотному капіталі, що залучається в запаси готової продукції(для промислових підприємств);3)потреба в оборотному капіталі, що залучається в запаси товарів(для торгів-них підпр-в)

потреба в обор-му капіталі, що залучається в запаси ТМЦ кожного виду, визначається шляхом множення одноденного їх видатку на норму запасу в днях. Норми запасів ТМЦ кожного виду встановлюються кожним підп-вом самостійно виходячи з галузевих і інших особливостей його господ-кої діяль-сті(по новим підпр-вам ці норми включаються до складу показ-ків бізнес-плану).

Для усереднених розрахунків в заруб. практиці при розробці бізнес-планів застосовують наступні стандартні норми запасів: за сировиною і матеріалами-3 місяці, за готовою продукцією – 1 місяць, за товарами, що реалізуються підпр-ми торгівлв – 2 місяці.

Потреба в грош. активах визначається на основі майбут-го їх витрачання: на розрахунки з оплати праці(виключаючи нарахування з неї);за авансовими і податковими платежами; за маркетинговою діяльністю(витрати на рекламу); за комунальні послуги і ін. в практиці формування грошових активів новостворюваних підпр-в потреба в них визначається в розрізі перерахованих видів платежів на наступні 3 місяці. В процесі наступної госп-кої діяль-ті нормативи активів в грош. формі зменшуються.

Потреба в інших активах встановлюється методом прямого розрахунку за окремими їх різновидами з урахуванням особливостей створюваного підпр-ва.

63.Управ-ня вир.запасами підпр-ва

Ефективне управл-ня ВЗ дозволяє знизити тривалість виробнич-го та всього операцій-го циклу, зменшити поточні витрати на їх зберігання, вилучити з поточного господ-го обігу частину фінан-вих коштів, реінвестуючи їх в ін. активи. Забезпеч-ня цієї ефектив-сті досягається за рахунок розробки та реалізації спеціальної фін-вої політики управл-ня ВЗ.

Розробка політики управління ВЗ охоплює ряд етапів:

1)Аналіз ВЗ в минул. періоді. На цьому етапі вивчається струк-ра ВЗ в розрізі їх видів, ефекти-сть використ-ня різних видів і груп ВЗ, розглядаються показ-ки питомої ваги ВЗ в обсязі обор-них активів.

2)Визначення цілей формування ВЗ: забезпечення поточної виробнич. діяльн-сті, накопичення ВЗ, які забезпечують госп-кий процес в наступ. періоді.

3)Оптимізація заг-ної суми ВЗ, які включаються до складу обор.активів

Розрахунок оптимальної суми ВЗ кожн. виду здійснюється за формулою:

ВЗп = (Нпз*Оо) + Зсз + Зцп,

ВЗп – отримання суми ВЗ на кінець періоду, що розглядається,

Нпз – норматив ВЗ поточного зберігання в днях обороту,

Оо – одноденний обсяг вироб-ва в майбут. періоді,

Зсз – плануємо сума ВЗ сезонного зберігання,

Зцп – плануємо сума ВЗ цільового призначення інших видів.

4)Побудова ефективних систем контролю за рухом ВЗ на підпр-ві. Основним завданням таких контролюючих систем є своєчасне розміщення заказів на поповнення ВЗ та залучення в господ-кий оборот занадто сформованих їх видів.

В процесі розробки політики управл-ня ВЗ повинні бути передбачені міри по прискоренню залучення в оборот понаднормових ВЗ.

64. Управління дебітор. забогован-тю (ДЗ)

Найбільший обсяг ДЗ підприємств припадає на заборг-сть покупців за відвантажену прод-цію. З метою ефектив-го управ-ня цією ДЗ на підпр-вах повинна розроблятись і здійснюватись фінансова політика управ-ня ДЗ. Формування політики управ-ня ДЗ підпр-ва здійснюється за наступ-ми етапами:

1)Аналіз ДЗ підпр-ва в минулому періоді. На цьому етапі оцінюється рівень ДЗ підпр-ва і його динаміка в минул. періоді за формулою:

КВАдз=ДЗ/ОА

КВАдз – коефіцієнт відлучення оборот.активів в ДЗ;

ДЗ – загал. сума ДЗ підпр-ва;

ОА – загал.сума оборотних активів підпри-ва.

Розглядається також склад простроченої ДЗ, виокремлюється сумнівна і безнадійна заборг-сть. Коефіцієнт простроченої ДЗ розраховується за наступ-ю формулою:

КПдз = ДЗпр/ДЗ

де КПдз – коефіцієнт простроченої ДЗ;

ДЗ_пр – сума ДЗ, неоплачена в передбачені строки;

ДЗ – загальна сума ДЗ підприємства.

2) Формування принципів кредиторської політики по відношенню до покупців продукції. Вирішуються 2 основні питання: а)в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит; б)який тип кредитної політики слід вибрати підприємству.

3)Визначення можливої суми фінансових коштів, які інвестуються в ДЗ за товарним і споживчим кредитом.

Розрахунок необхідної суми фінансових коштів, які інвестовані в ДЗ, здійснюються за формулою:

ОР_к*К_с/ц*(ППК + ПР)

І_{дз =}

І_дз- необхідна сума оборотного капіталу, спрямованого в ДЗ;ОР_к – планує мий обсяг реалізації продукції в кредит; К_{с/ц –} коефіцієнт співвід-ня собівартості і ціни продукції; ППК- середній період надання кредиту покупцям, в днях; ПР- середній період прострочення платежів за наданими кредитами,в днях

4) Формування системи кредитних умов. В склад цих умов входять наступні елементи:

- строк надання кредиту;

- розмір надання кредиту;

- вартість надання кредиту;

- система штрафних санкцій за простроченість виконання зобов’язань покупцям.

5) Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасним погашенням ДЗ.

Критерієм оптимальності розробленої і робочої кредитної політики є умова:

ДЗ_о ОП_д>=ОВ_дз + ВК_дз

де ДЗ_о –оптимальний розмір ДЗ;

ОП_д – додатковий операційний прибуток, який отримує підпр-во від збільшення продажу продукції в кредит;

ОВ_дз – додаткові операційні витрати підприємства по обслуговуванню ДЗ;

ВК_дз – розмір втрат коштів, інвестованих в ДЗ.

65. Управління грош-ми активами підпр-тва

Політика управл-ня грош-ми активами заключається в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності і ефективного використання в процесі зберігання.

Розробка політики включає наступні етапи;

1)Аналіз грош-х активів підпр-ва в минулому періоді. Метою аналізу є оцінка суми і рівня середнього залишку грошових активів з боку забезпечення платоспроможності підпр-ва. Оцінка здійснюється на основі визначення коефіцієнта участі грошових активів в оборотному капіталі, який розрах-ся по формулі

КУ_га = ГА/ОА

КУ_га – коефіцієнт участі грош-х активів в оборотному капіталі; ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в розглядаємо му періоді; ОА – середня сума оборотного капіталу підприємства в розглядаємо му періоді.

Коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень розраховується за наступною формулою

КР_кфв = П / КФВ

КР_{кфв –} коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень; П – сума прибутку, яка отримана підприємством від короткострокового інвестування вільних грошових активів в розглядаємо му періоді; КФВ – середній залишок грош-х активів у формі короткост-вих фінан-вих вкладень в розглядаємо му періоді.

2) Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства. Потреба в операційному залишку грошових активів характеризує мінімально необхідну їх суму, потрібну для здійснення поточної господарської діяльності.

3) Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів. Таке регулювання відбувається з метою забезпечення постійної платоспроможності підприємства, а також з метою зменшення розрахункової максимальної і середньої потреби в залишках грошових активів.

4) Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів. Так, наприклад, підприємство з’ясовує з банком, який здійснює розрахункове обслуговування, умови поточного зберігання залишку грошових активів з виплатою депозитів за середньою сумою цього залишку.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: