Загальна схема Ф.М. 5 страница

Проекти, які мають екологічну нагрузку. В ході інвестиційного проектування екологічний аналіз є необхідним елементом, особливо, якщо інвестором є держава.

Інші проекти, значення яких менш важливі. Проектами подібного типу є наприклад, будівництво нового офісу, придбання оборотних коштів, купівля нового автомобілю.

86. Методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів.

Реальні інвестиції - це інвестиції в обладнання, будівлі, запаси матеріалів.

Міжнародна практика оцінки ефективності інвестицій суттєво базується на концепції часової вартості грошей і основана на наступних принципах:

1. оцінка ефективності використання інвестованого капіталу проводиться шляхом співставлення грошового потоку, який формується в процесі реалізації інвестиційного проекту і вихідної інвестиції. Проект визнається ефективним, якщо забезпечує повернення вихідної суми інвестицій і прибутковість для інвесторів, які надали капітал.

2. Інвестований капітал, як і грошові потоки, які генеруються цим капіталом, приводяться до теперішнього часу чи до визначеного розрахункового року.

3. Процес дисконтування капітальних вкладень і грошових потоків проводиться по різним ставкам дисконту. які визначаються в залежності від особливостей інвестиційних проектів. при визначенні ставки дисконту враховується структура інвестицій і вартість окремих складових капіталу.

Суть всіх методів оцінки базується на наступній простій схемі: вихідні інвестиції при реалізації якого-небудь проекту генерують грошовий потік. Інвестиції визнаються ефективними, якщо цей потік достатній для повернення вихідної суми капітальних вкладень і забезпечення віддачі на вкладений капітал.

Найбільш поширенні наступні показники ефективності інвестиційного проекту:

· Дисконтований період окупності (DPB). цей показник характеризує срок, за який окупляться вкладені інвестиції. Проект вважається ефективним, якщо дисконтований період окупності менше тривалості проекту.

· Чиста теперішня вартість інвестиційного проект (NPV);

Показник розраховується по наступній формулі: , де INV_E – об’єм власних інвестицій, а CF₁, CF_2,,CF_n - грошові потоки;

· Внутрішня норма доходності (IRR).

Якщо використовувати IRR – метод, то значення показника IRR, що визначається за допомогою рішення рівняння

Отримане значення норми доходності повинно перевищувати вартість власного капіталу (IRR) _re, що свідчить на користь прийняття інвестиційного проекту.

87. Форми фінансових інвестицій їх характеристика.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Фінансовими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

За об'єктом використання розрізняють: інвестиції в майно (матеріальні інвестиції), фінансові інвестиції, нематеріальні інвестиції. Також виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції. Фінансові інвестиції - вкладення в фінансове майно, придбання прав на участь в управління інших підприємств (придбання акції, інших ЦП).

Портфельними інвестиціями називаються вкладення капіталу в групу проектів, наприклад, придбання цінних паперів різних підприємств.

Фінансові інвестиції поділяються на три групи:

Боргові інвестиції - довгострокові і короткострокові кредити, суди юридичних осіб, прості та переводні векселі;

Пайові інвестиції - прості і привілейовані акції, облігації купонні і безкупонні;

Деривативи - фінансові інструменти: опціони, фьючерси, форварди.

Розміщуючи грошові кошти в різні ЦП, тобто формуючи портфель фінансових інвестицій, можна знизити індивідуальний ризик.: якщо по одним ЦП буде низький дохід чи збиток, то інші ЦП компенсують це за рахунок вищої дохідності. Чим більше ЦП в портфелі, чим більше він диверсифікований, тим менше індивідуальний ризик.

88. Формування політики управління фінансовими інвестиціями.

Фінансові інвестиції - вкладення в фінансове майно, придбання прав на участь в управління інших підприємств (придбання акції, інших ЦП).

Фінансові інвестиції поділяються на три групи:

Боргові інвестиції - довгострокові і короткострокові кредити, суди юридичних осіб, прості та переводні векселі;

Пайові інвестиції - прості і привілейовані акції, облігації купонні і безкупонні;

Деривативи - фінансові інструменти: опціони, фьючерси, форварди.

Політика управління фінансовими інвестиціями - це сукупність заходів розроблених і спрямованих на розробку і реалізацію стратегії щодо управління портфельними інвестиціями

Портфельними інвестиціями називаються вкладення капіталу в групу проектів, наприклад, придбання цінних паперів різних підприємств.

Загальна характеристика будь-якого цінного паперу – його дохідність та показник ризику. під ризиком розуміється можливість неотримання очікуваного доходу чи втрати 9 повної чи часткової0 коштів. як правило, ЦП, які мають низькі показники ризику, дають невеликі доходи. а ЦП, які можуть дати більший дохід, мають значні показники ризику. ризик поділяється на ринковий – єдиний для всіх ЦП, якого неможливо уникнути, і індивідуальний – притаманний конкретному цінному паперу. Розміщуючи грошові кошти в різні ЦП, тобто формуючи портфель фінансових інвестицій, можна знизити індивідуальний ризик.: якщо по одним ЦП буде низький дохід чи збиток, то інші ЦП компенсують це за рахунок вищої дохідності. Чим більше ЦП в портфелі, чим більше він диверсифікований, тим менше індивідуальний ризик.

Кожне підприємство, яке бажає розмістити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику і дохідності. Ціллю оптимізації портфелю ЦП є формування такого портфелю ЦП, який би відповідав потребам підприємства як по дохідності, так і по ризиковості, що досягається шляхом збільшення кількості цінних паперів в портфелі.

89 Методи оцінки ефективності фінансових інвестицій.

Фінансові інвестиції - вкладення в фінансове майно, придбання прав на участь в управління інших підприємств (придбання акції, інших ЦП).

Міжнародна практика оцінки ефективності інвестицій суттєво базується на концепції часової вартості грошей і основана на наступних принципах:

1. оцінка ефективності використання інвестованого капіталу проводиться шляхом співставлення грошового потоку, який формується в процесі реалізації інвестиційного проекту і вихідної інвестиції. Проект визнається ефективним, якщо забезпечує повернення вихідної суми інвестицій і прибутковість для інвесторів, які надали капітал.

2. Інвестований капітал, як і грошові потоки, які генеруються цим капіталом, приводяться до теперішнього часу чи до визначеного розрахункового року.

3. Процес дисконтування капітальних вкладень і грошових потоків проводиться по різним ставкам дисконту. які визначаються в залежності від особливостей інвестиційних проектів. при визначенні ставки дисконту враховується структура інвестицій і вартість окремих складових капіталу.

Суть всіх методів оцінки базується на наступній простій схемі: вихідні інвестиції при реалізації якого-небудь проекту генерують грошовий потік. Інвестиції визнаються ефективними, якщо цей потік достатній для повернення вихідної суми капітальних вкладень і забезпечення віддачі на вкладений капітал.

Найбільш поширенні наступні показники ефективності інвестиційного проекту:

· Дисконтований період окупності (DPB). цей показник характеризує строк, за який окупляться вкладені інвестиції. Проект вважається ефективним, якщо дисконтований період окупності менше тривалості проекту.

· Чиста теперішня вартість інвестиційного проект (NPV);

Показник розраховується по наступній формулі: , де INV_E – об’єм власних інвестицій, а CF₁, CF_2,,CF_n - грошові потоки;

· Внутрішня норма доходності (IRR).

Якщо використовувати IRR – метод, то значення показника IRR, що визначається за допомогою рішення рівняння

Отримане значення норми доходності повинно перевищувати вартість власного капіталу (IRR) _re, що свідчить на користь прийняття інвестиційного проекту.

90. Формування портфелю фінансових інвестицій.

Загальна характеристика будь-якого цінного паперу – його дохідність та показник ризику. під ризиком розуміється можливість неотримання очікуваного доходу чи втрати 9 повної чи часткової0 коштів. як правило, ЦП, які мають низькі показники ризику, дають невеликі доходи. а ЦП, які можуть дати більший дохід, мають значні показники ризику. ризик поділяється на ринковий – єдиний для всіх ЦП, якого неможливо уникнути, і індивідуальний – притаманний конкретному цінному паперу. Розміщуючи грошові кошти в різні ЦП, тобто формуючи портфель фінансових інвестицій, можна знизити індивідуальний ризик.: якщо по одним ЦП буде низький дохід чи збиток, то інші ЦП компенсують це за рахунок вищої дохідності. Чим більше ЦП в портфелі, чим більше він диверсифікований, тим менше індивідуальний ризик.

Кожне підприємство, яке бажає розмістити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику і дохідності. Ціллю оптимізації портфелю ЦП є формування такого портфелю ЦП, який би відповідав потребам підприємства як по дохідності, так і по ризикованості, що досягається шляхом збільшення кількості цінних паперів в портфелі.

91. Сутність і класифікація фін ризиків.

Фін ризики – ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходів, капіталу чи ліквідності. Можна розглядати в широкому і вузькому смислі. У широкому смислі фін ризики – це сукупність операційних, інвестиційних та ризиків струкиури капіталу; у вузькому – фінансові ризики характеризують ті ризики, джерелом яких є фінансова діяльність, тобто діяльність, результатом результатом якої є зміни в складі та структурі капіталу (пасивів) підприємства. Фін ризики п-ва класифікуються за наступними ознаками:

1. За видами: ризик зниження фін стійкості; ризик неплатоспромржності; інвестиційний ризик; інфляційний ризик; прицентний ризик; валютний ризик; депозитний ризик; кредитний ризик; податковий ризик; структуриний ризик; крим4іногенний ризик та ін.

2. За характеризуємим об’єктом: ризик окремої фінансової операції; ризик різних видів фінансової д-ті; ризик фін д-ті п-ва вцілому.

3. За сукупністю досліджуваних інструментів: індтвідуальний фін ризик; портфельний фін ризик.

4. За комплексністю дослідження: простий фін ризик; складний фін ризик.

5. За джерелами виникнення: зовнішній або систематичний ризик; внутрішній або несистематичний ризик.

6. За фін наслідками: ризик, якій веде тільки до ек втрат; ризик, який веде до втраченої вигоди; ризик, якій веде як до ек втрат так і до додаткових доходів.

7. За характером проявлення в часі: постійний фін ризик; тимчасовий фін ризик.

8. За рівнем фін втрат: допустимий фін ризик; критичний фін ризик; катастрофічний фін ризик.

9. За можливістю прогнозування: ризик, який пргнозується; ризик, який не пргнозується.

10. За можливістю страхування: ризик, що страхується; ризик, що не страхується.

92. Політика управління фін ризиками.

Політика управління фін ризиками – система цілей і завдань управління ризиками, а також сукупність методів і засобів досягнення цих цілей; це частина загальної фін стратегії п-ва, що полягає в розробці системи дій по нейтралізації можливих негативних фін наслідків ризиків, які пов’язані зі здійсненням різних аспектів фін д-ті. Формування і реалізація п-ки управління фін ризиками передбачає здійснення наступних основних дій:

1. Ідентифікація окремих видів ризиків, що пов’язані з фін д-тю п-ва.

2. Оцінка широти і достовірності інформації, що необхідна для визначення рівня окремих фін ризиків;

3. Вибір та використання відповідних методів оцінки ймовірності настання ризикової події за окремими видами фін ризиків.

4. Визначення розміру можливих фін втрат при настанні ризикової події за окремими видами фін ризиків.

5. Дослідження факторів, які впливають на рівень фін ризиків п-ва.

6. Встановлення граничнодопустимого рівня фін ризиків за окремими фін операціями і видам фін д-ті п-ва.

7. Визначення направлень нейтралізації негативних наслідків окремих видів фін ризиків.

8. Вибір та використання внутрішніх механізмів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фін ризиків.

9. Вибір фрм та видів страхування окремих фін ризиків.

10. Оцінка результативності нейтралізації і організація моніторинга фін ризиків п-ва.

93. Порядок виявлення та оцінки ризиків

Вибір методів оцінки також визначається наступними факторами: видом фін ризику; повнотою і достовірністю інформаційної бази, що формується для оцінки рівня ймовірності різних фін ризиків; рівнем кваліфікації фін менеджерів, які здійснюють оцінку та ступінь їх підготовки до використання сучасного математичного та статистичного апарату проведення такої оцінки; технічною та програмною забезпеченістю фін менеджерів, можливістю використання сучасних комп’ютерних технологій проведення оцінки та ін.

У фін мен-ті використовується наступне групування фін операцій за зонами ризику з позицій можливих фін втрат при настанні ризикового випадку: а) безризикова зона: у зв’язку з безризиковим хар-ом операцій, що здійснюються в ній, можливі фін втрати за ними не пргнозуються; б) зона допустимого ризику: критерієм допустимого рівня фін ризиків є можливість втрат за досліджуємою операцією в розмірі розрахункової суми прибутку; в)зона критичного ризику: критерієм критичного рівня фін ризиків є можливість втрат за розглянутої фін операції в розмірі розрахункової суми доходу; г) зона катастрофічного ризику: критерієм катастрофіч рівня фін ризиків є можливість втрат по розглянутій фін операції в розмірі власного капіталу або суттєвої його частини.

Результати приведеного групування дозволяє оцінити рівень концентрації фін операцій в різних зонах ризику за розміром можливих фін втрат. Для узагальнюючої хар-ки рівня ризику фін д-ті взагалі використовується показник – “к-т концентрації капіталу в зоні відповідного фін ризику”: ККЗР = ККз/К, де ККз – обсяг капіталу п-ва, пов’язаного з операціями у відповідній зоні ризику, К- загальна сума капіталу.

94. Показники оцінки фін ризиків.

На практиці для визначення міри ризику використовуються різноманітні показники, які, в основному, представлені статистичними величинами, такими як дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнти варіації, коваріації та кореляції. Ці хар-ки цінного паперу показують, в якій мірі та з якою ймовірністю його фактична дохідність відрізнятиметься від очікуваної. Основні показники ризикованості:

1. Коефіцієнт бета. Для окремого цінного паперу b розраховують як відношення коваріації дохідності паперу та ринку в цілому до дисперсії дохідності ринку:

b=cov(P,R) / s²(R)

де b - бета цінних паперів, cov(P,R) – коваріація ціни цінного паперу Р та ринку R; s²(R) – дисперсія ринку.

2.Стандартне відхилення показує, наскільки широким є розрив між значенням конкретного спостереження та середнім значенням ряду і обчислюється за формулою:

де Рi – значення доходу за цінним паперомв і-му спостереженні; Р – середнє значення ряду; n – кількість спостережень. Квадрат стандартного відхилення називається дисперсією.

3. Дохідність портфелю є адитивною величиною і дорівнює сумі доходів, що їх генерують окремі цінні папери. Середня ставка доходності портфеля (d_p) визанчається як середньозважена величина доходності фін інструментів, що входять до його складу:

де d_i - дохідність і-того виду цінних паперів;W_i - обсяг цінних паперів і-то виду в портфелі; n – кількість видів цінних паперів у портфелі.

4. К-т варіації – статистичний оціночний п-к, що хар-є відношення середньоквадратичного відхилення до середнього значення досліджуємого п-ка. Він виражає ступінь коливання вивчаємого п-ка: КВ= s *100/СП, де s - середньокв-не відх-ня, СП – середнє значення групи досліджуємих однотипних п-ків.

95. Організація ризик – менеджменту на п-ві.

Управління фін ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фін мен-ту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям д-ті фін мен-ту – ризик-мент-т.

Система управління ризиками вклаючає такі блоки завдань:

- Ідентифікація ризиків: виявлення та інвентаризація всіх ризиків, які загрожують п-ву.

- Оцінка ризиків: відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;

- Нейтралізація ризиків: вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

Організація ефективного ризик-мен-ту забезпечується в результаті розробки дійової політики управління ризиками, яка містить ситему цілей та завдань управління ризиками; методи і засоби досягнення цих цілей. Політика управління ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.

Базовими величинами, які розраховують підчас оцінки ризиків, є величина збитків, яких може зазнати п-во та ймовірність настання цих збитків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів щодо їх нейтралізації.

До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести такі:

- Формування резервів;

- Уникнення ризиків

- Лімітування концентрації ризиків;

- Диверсифікація ризиків;

- Хеджерування;

- Страхування ризиків за допомогою страхових компаній.

96. Премія за ризик та порядок її визначення.

Премія за ризик – додатковий дохід, що виплачується інвестору як компенсація за вкладення капіталу у проекти з високим рівнем ризику. Цей додатковий дохід повинен зростати пропорційно збільшенню рівня ризику вкладеного капіталу в той чи ін. інструмент інвестування. При цьому слід мати на увазі, що премія за ризик повинна збільшуватись пропорційно росту не загального рівня інвестиційного ризику по тому чи ін інструменту, а тільки систематичного (ринкового) ризику, рівень якого визначається за допомогою бета-коефіцієнта. Основу цієї залежності складає графік “лінії надійності ринку”. “Лінія надійності ринку” – графічний метод визначення залежності між рівнем систематичного ризику за конкретним цінним папером і рівнем необхідної доходності за ним.

Рівень премії за ризик з урахуванням рівня систематичного ризику за конкретним інструментом інвестування визначається за формулою: RPi= (R-A)*b, де RPi – рівень “премії за ризик” за конкретним інструментом інвестування, R – середній рівень інвестиційного доходу на фін ринку, А- рівень доходності за безризиковими інструментами інвест-ня, b - бета-к-т, що хар-є рівень систематичного ризику за конкретним інструментом інвест-ня.

Відповідно загальний рівень інвестиційного доходу за конкретним інстр-ом інвест-ня з урахуванням “премії за ризик” визначається за формулою: Di = A+ RPi/

97. Хеджерування як інструмент нейтралізації ризиків.

Хеджерування – один з найпоширеніших способів нейтралізації ризиків зміни ціни на окремі елементи активів, який полягає вздійсненнізустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фін інструментів). Фінансовий інстр-т використовується як хеджерування і враховується в цій якості, якщо:

- точно визначена позиція активів, за якою існує ризик втрат від зміни цін і яку п-во з цієї причини хеджує;

- фін інстр-т точно визначений як хндж у момент його придбання або продажу;

- існує зворотня залежність між зміною ціни на актив і зміною ціни на інструмент, визначений як хедж, у результаті чого ризик втрат від зміни цін на активи суттєво знижується.

Якщо фін інструмент не задовольняє ці вимоги, він визначається я к спекулятивний.

До основних фін інструментів хедж-ня ризиків належать:

1.Хедж-ня з використанням ф’ючерсних контрактів. Воно хар-є механізм нейтралізації фін ризиків за операціями на товарній або фондовій біржах шляхом проведення протилежних угод з різними видами біржових контрактів.

2.Хедж-ня з використанням опціонів. Воно хар-є механізм нейтралізації фін ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами та ін видами деривативів.

3.Хедж-ня з використанням осперації “своп”. Воно хар-є механізм нейтралізації фін ризиків за операціями з валютою, цінними паперами, борговими фін зобов’язаннями п-ва.

98. Зовнішнє страхування фін ризиків.

Страхування фін ризиків представляє собою захист майнових інтересів п-ва при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями за рахунок грошових фондів, які формуються ними шляхом отримання від осіб, що страхуються страхових премій. Основні умови страхування фін ризиків п-ва:

- страхуємость ризику;

- обов’язковість страхування фін ризику;

- наявність у п-ва страхового інтересу;

- неможливість повністю поповнити фін втрати від ризику за рахунок власних фін ресурсів

- висока ступінь вірогідності виникнення фін ризику

- неможливість прогнозування ризику на п-ві

- вартість страхового захисту від ризику має задовольняти.

Класифікація страхування фін ризиків п-ва:

1. За формами:обов’язкове та добровільне.

2. За об’єктами: майнове, страхування відповідальності, страхування персонала.

3. За об’ємами: повне та часткове.

4. За системами, що використовуються: стр-ня по дійсній вартості майна, стр-ня по систамі пропорційної відповідальності, стр-ня за системою першого ризику, стр-ня з використанням безумовної франшизи,, стр-ня з використанням умовної франшизи.

5. За видами страхування: страхування майна, стр-ня кредитних ризиків, стр-ня депозитних ризиків, стр-ня інвестиційних ризиків, стр-ня непрямих фін ризиків, стр-ня фін гарантій та ін

99. Мехінізм диверсифікації фін ризиків.

Диверсифікація – один зі способів зниження ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фін інстр-тів тощо. Механізм диверсифікації використовується для нейтралізації негативних фін гаслідків несистематичних видів ризиків. Принцип дії цього механізму заснований на розподілі ризиків, що запобігає їх концентрації. Розрізняють диверсифікацію інвестицій, активів, продукції та вир-ва.

В якості основних форм диверсифікації фін ризиків можуть бути використані наступні її напрвлення:

1.Диверсифікація видів фін д-ті;

2. Диверсифікаціявалбтного портфеля (“валютної корзини”) п-ва;

3.Диверсифікаціядепозитного портфеля;

4.Диверсифікація кредитного портфеля;

5.Диверсифікаціяпортфеля цін паперів;

6. Диверсифікація прграми реального інвестування.

При розробці політики дивер-ції ативів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідность їх дивер-ції. Так, банківські вклади плвинні бути розміщені не в одному банку, а вкількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену суму коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу дивер-ції видів цін паперів та їх елементів.

100. Прогнозування ризиків.

За можливістю предбачення фін ризики поділяються на дві групи:

1.Ризик, що прогнозується. Він хар-є ті види ризиків, які пов’язні з циклічним розвитком економіки, зміною стадій кон’юнктури фін ринку, передбаченим розвитком конкуренції. Прогнозування фін ризиків носитьвідносний хар-р, так як прогнозування з 100% -им результатом виключає явище, що досліджується з категорії ризиків. Прикладом фін ризиків, що прогнозуються є інфляційний ризик, процентний ризик та ін.

2.Ризик, що не прогнозується. Він хар-є ті види ризиків, які відрізняються повною непередбаченістю проявлення. Прикладом таких ризиків є ризики форс- мажорної групи, податковий ризик та ін.

Прогнозування ризиків здійснюється за допомогою методу експертних оцінок, який представляє собою комплекс аналітично-статистичних методів та процедур, пов’язаних з д-тю експерта по преробці інфо, необхідної для прийняття рішень. Величина ризику вимірюється за допомогою двох категорій: середньоочікуване значення та коливання можливого результату. Середньоочікуване значення – це значення величини події, яке пов’язане з невизначеною ситуацією. Воно є середньозваженим для всіх можливих результатів, де ймовірнвсть кожного результату використовується в якості частоти або ваги відповідного значення. Числове значення =середньоквадратичному відхиленню.

Крім методу експертних оцінок застосовуються також аналітичний метод оцінки ризику і метод проведення аналогій. Аналітичний метод дозволяє визначити ймовірність ризиків на підставі власної інформаційної бази (бух звітність, упр облік). Метод проведення аналогій грунтується на тотожностіприроди окремих госп (фін) операцій п-ва.

101. Сутність та класифікація фінансових ризиків.

Під фін. ризиком підпр-ва розум-ся імовірність виникнення несприятливих фін. наслідків у формі втрати доходу чи капіталу в ситуації невизнач-ті умов здійс-ня його фін. діял-ті.

Клас-ція фін. ризиків:

1)по видах: інвест-ний ризик; інфл-ний ризик; процен-й ризик; валют-й ризик; депоз-й ризик; кред-ний ризик; податковий ризик; струк-й ризик; криміногенний ризик.

2)за об’єктами, що хар-ся: ризик окремої фін. оп-ції; ризик різних видів фін. дія-ті; ризик фін. дія-ті підп-ва в цілому.

3)за сук-тю досліджуваних об’єктів: індивід-й; портф-ний.

4)за комплексністю досл-ня: простий; складний.

5)за джерелами виник-ня: зовн-й чи сист-ний; внутр-й чи несист-ний.

6)за харак-ром прояву у часі: постійний, тимчасовий.

7)за рівнем фін. утрат: припустимий, критичний, катастрофічний.

8)за можл-тю передб-ня: прогнозований, непрогнозований.

102. Політика управління фін ризиками.

Політика управління фін ризиками – система цілей і завдань управління ризиками, а також сукупність методів і засобів досягнення цих цілей; це частина загальної фін стратегії п-ва, що полягає в розробці системи дій по нейтралізації можливих негативних фін наслідків ризиків, які пов’язані зі здійсненням різних аспектів фін д-ті. Формування і реалізація п-ки управління фін ризиками передбачає здійснення наступних основних дій:

11. Ідентифікація окремих видів ризиків, що пов’язані з фін д-тю п-ва.

12. Оцінка широти і достовірності інформації, що необхідна для визначення рівня окремих фін ризиків;

13. Вибір та використання відповідних методів оцінки ймовірності настання ризикової події за окремими видами фін ризиків.

14. Визначення розміру можливих фін втрат при настанні ризикової події за окремими видами фін ризиків.

15. Дослідження факторів, які впливають на рівень фін ризиків п-ва.

16. Встановлення граничнодопустимого рівня фін ризиків за окремими фін операціями і видам фін д-ті п-ва.

17. Визначення направлень нейтралізації негативних наслідків окремих видів фін ризиків.

18. Вибір та використання внутрішніх механізмів нейтралізації негативних наслідків окремих видів фін ризиків.

19. Вибір фрм та видів страхування окремих фін ризиків.

20. Оцінка результативності нейтралізації і організація моніторинга фін ризиків п-ва.

103. Порядок виявлення та оцінки ризиків

Вибір методів оцінки також визначається наступними факторами: видом фін ризику; повнотою і достовірністю інформаційної бази, що формується для оцінки рівня ймовірності різних фін ризиків; рівнем кваліфікації фін менеджерів, які здійснюють оцінку та ступінь їх підготовки до використання сучасного математичного та статистичного апарату проведення такої оцінки; технічною та програмною забезпеченістю фін менеджерів, можливістю використання сучасних комп’ютерних технологій проведення оцінки та ін.

У фін мен-ті використовується наступне групування фін операцій за зонами ризику з позицій можливих фін втрат при настанні ризикового випадку: а) безризикова зона: у зв’язку з безризиковим хар-ом операцій, що здійснюються в ній, можливі фін втрати за ними не пргнозуються; б) зона допустимого ризику: критерієм допустимого рівня фін ризиків є можливість втрат за досліджуємою операцією в розмірі розрахункової суми прибутку; в)зона критичного ризику: критерієм критичного рівня фін ризиків є можливість втрат за розглянутої фін операції в розмірі розрахункової суми доходу; г) зона катастрофічного ризику: критерієм катастрофіч рівня фін ризиків є можливість втрат по розглянутій фін операції в розмірі власного капіталу або суттєвої його частини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: