Основні наукові підходи до розуміння контролю в системі державної влади.

При дослідженні проблем державної влади необхідно враховувати існування двох основних підходів до питання співвідношення влади та контролю.

Слід відмітити, що в науковій літературі, як у вітчизняній, так і в зарубіжній, досить дискусійним є питання стосовно виокремлення контролю в окрему гілку влади, а отже – існування особливої контрольної влади.

Наявність нової гілки влади – контрольно-наглядової, одним із перших ще у 1940 році обґрунтовував Г.І.Петров. Він розглядав діяльність держави як єдність чотирьох самостійних форм: законодавчої, виконавчо-розпорядчої, судової і прокурорського нагляду [5].

Пізніше цієї ж точки зору дотримувалися й інші вчені, зокрема, Г. Мурашин, С. Новиков, М. Рачинський, В. Звірбуль, О. Шербина та інші [6].

В наш час науковому дослідженню зазначеної проблеми приділяється значно більше уваги. В. Тацій та Ю.Грошевий стверджують, що: "У Конституції України мають бути передбачені механізми, що забезпечують перевірку конституційності будь-якого закону (крім прийнятого шляхом референдуму) та іншого нормативного акту органами, які посідають самостійне місце та організаційно відокремлені від інших гілок влади" [7].

В. Чиркін підкреслює, що в будь-якій державі є універсальна контрольна функція, яка здійснюється особливою гілкою влади – контрольною [8]. На думку Ю. Шульженка, можна припускати наявність нового різновиду влади поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. Він зазначає, що слід очевидно погодитися із вченими, які вважають контрольну владу особливою [9].

Визначаючи ознаки, які характеризують контрольні органи як окрему гілку влади, прихильники четвертої гілки влади стверджують, що всі контрольні органи – Конституційний Суд, прокуратура, омбудсман, не дивлячись на наявність у них різних функцій, об'єднані загальною метою – охороною конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина. Обґрунтовуючи точку зору відносно контрольно-наглядової гілки влади, її прихильники підкреслюють, що за сучасних умов оптимальним є гнучке розуміння теорії поділу влади. Цей принцип допускає створення державних органів, що функціонують паралельно трьом основним владам. На думку В.Чиркіна, не можна допускати догматичного трактування поділу влади як раз і назавжди існуючої схеми. Цілком реальна можливість доповнення її новими елементами, що відповідають сьогоднішнім реаліям [10].

Отже, суть одного із підходів до розглядуваного питання полягає, як видно із вище викладеного, в тому, що влада розглядається як складне явище, яке можна розділити на кілька складових, в тому числі виділити четверту – контрольну владу. Хоча контрольна влада на законодавчому рівні не дістала відповідного відображення, вона є предметом наукових досліджень. В.Є. Чиркін зазначає, що не організаційна, а функціональна єдність контрольних органів дають підстави відокремити контрольну владу від інших гілок влади, які традиційно розглядаються як тріада влад [11].

Інший підхід до зазначеної проблеми полягає в тому, що влада розглядається як тріада влад де контрольна діяльність властива кожній складовій.

Так, О. Ф. Андрійко, не заперечуючи проти висловлених думок щодо виділення контролю в окрему гілку державної влади, обґрунтовано підкреслює, що Конституція України, як і конституції багатьох країн світу, закріпила поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, що є виявом охорони конституційності демократичної держави. Принцип поділу державної влади забезпечує необхідний взаємний контроль органів, які належать до кожної із гілок влади та здійснення його у межах конституційних повноважень [12].

Отже, контрольна функція здійснюється в тій чи іншій формі багатьма органами держави. Фактично кожен із видів органів, які належать до тієї чи іншої гілки державної влади або не належать до жодної із них, поряд із основним видом діяльності, в різних формах здійснює контроль. Так, парламент здійснює контроль за діяльністю уряду і за певних обставин може висловити йому недовіру. Уряд контролює роботу державного апарату, міністрів, а останні, в свою чергу, контролюють своїх підлеглих. Чітка система зовнішнього та внутрішнього контролю існує і в сфері судової влади.

Контрольна функція Верховної Ради України, так само, як і контрольна функція органів інших гілок влади, регламентується у нормах Конституції України, в яких визначені контрольні повноваження Українського парламенту, передбачено створення відповідних структур та закладені основи їх законодавчої регламентації. До структур, через які парламентом України здійснюється контроль, належать Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, комітети Верховної Ради, її тимчасові спеціальні і слідчі комісії, які вона вправі утворювати з метою проведення перевірок з питань, що потребують допоміжних контрольних дій.

Як засіб здійснення влади, функція контролю, для більшості органів державної влади має загальний характер і є лише частиною їх діяльності. Ця функція може здійснюватися як у межах конкретної системи інституцій та органів (внутрішній контроль), так і виходити за ці межі і поширюватися на інші системи (зовнішній контроль) [13].

Вище вже зазначалося, що запроваджений в організації і діяльності органів державної влади принцип поділу влади органічно поєднується із механізмом стримувань і противаг. Цей механізм передбачає наявність у кожної із гілок влади певного обсягу повноважень, в межах яких вона може контролювати і впливати на діяльність інших гілок влади, а з другого боку - сама є підконтрольною їм. Завдяки цьому забезпечується баланс між гілками влади.

Виходячи із зазначеного уявляється, що контрольну діяльність владних органів, структур і установ слід розглядати не як окрему контрольну владу, яка характеризується, як прийнято вважати, певною цілісністю, має завершену систему своїх органів, спеціальні повноваження, а як елемент законодавчої, виконавчої та судової влади.

Всі три гілки влади, функціонуючи в межах своїх повноважень, незалежно одна від одної, здійснюють нагляд за законністю, перевіряють і контролюють одна одну. Такий спосіб нагляду і контролю стримує і урівноважує діяльність органів, що представляють кожну із гілок державної влади. В цих умовах проявляється одна із важливих властивостей контролю, яка характеризує йього не як функцію самостійної контрольної влади, а як невід'ємний елемент законодавчої, виконавчої та судової влади.

Виступаючи у такій якості, контроль набуває специфічних характерних рис та ознак. Такі його ознаки обумовлені тим, що контроль органічно пов'язаний з іншими функціями влади і управління. Виступаючи у якості самостійної функції державних органів, контроль, водночас, являє собою стадію, етап, що має місце при реалізації будь-якої з функцій і виступає як до певної міри допоміжна дія, яка спрямована на перевірку виконання основних завдань і функції в цілому.

Концепція державного контролю, його мета, роль, яку він відіграє у діяльності органів державної влади, використання тих чи інших форм та суб'єктів його здійснення у різних країнах значною мірою обумовлено державним і суспільним ладом країни, відповідною цьому правовою системою, юридичними традиціями, рівнем розвитку демократії, ступенем захищеності прав людини і т. ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: