Види державного контролю .

В науковій літературі, на основі різних критеріїв, виділяють окремі види державного контролю [14].

При класифікації державного контролю, при виділенні окремих його видів, прийнято, зокрема, застосовувати такі критерії, як суб'єкт, що здійснює контроль, сфера контролю тощо. Так, наприклад, О. Ф. Андрійко, в залежності від суб'єктів, що здійснюють контроль та характеру їхніх повноважень, виділяє такі види державного контролю як:

1) парламентський контроль;

2) президентський контроль;

3) адміністративний контроль;

4) судовий контроль. [15]

В наведеній класифікації застосовуються в комплексі два критерії поділу, а саме: суб'єктний склад та характер повноважень органів, що здійснюють контроль.

Якщо ж при здійсненні класифікації застосовувати не обидва вище названі критерії, а лише такий із них, як суб'єктний склад, тобто, іншими словами, якщо класифікацію державного контролю здійснювати в залежності від суб'єкта, що уповноважений законодавством здійснювати державний контроль, є підстави, як уявляється, для виділення таких, зокрема, видів державного контролю:

а) парламентський контроль;

б) президентський контроль;

в) урядовий контроль;

г) судовий контроль;

д) прокурорський контроль;

е) конституційний контроль.

З метою визначення місця, ролі і призначення парламентського контролю в системі державного контролю, розглянемо названі вище види державного контролю.

В системі державного контролю одне із важливих місць займає президентський контроль.

Діяльність Президента України відповідно до визначених у частині 2 статті 102 Конституції напрямів та згідно із повноваженнями, передбаченими у статті 106 й інших статтях Конституції, обумовлює необхідність реалізації ним, поряд із іншими функціями, функції контролю.

Як гарант прав і свобод людини і громадянина, саме Президент зобов'язаний сприяти створенню необхідних механізмів контролю за їх додержанням та механізмів забезпечення реалізації прав і свобод людини.

Як найвища посадова особа в державі і гарант додержання Конституції, Президент України забезпечує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Проявом президентського контролю в нашій країні є контроль за дотриманням вимог Основного Закону всіма суб'єктами суспільно-правових відносин: громадянами і їхніми об'єднаннями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, різними громадськими утвореннями.

Як глава держави, Президент України здійснює контрольні повноваження у різних сферах державного життя. Президентський контроль, як вид державного контролю, реалізується через встановлений в Конституції комплекс відповідних контрольних повноважень Президента.

Президент України має значний обсяг контрольних повноважень щодо діяльності органів різних гілок державної влади.

Так, стосовно функціонування законодавчої влади, Президент має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, суб'єктом якої його визначено у статті 93 Конституції. Реалізуючи право законодавчої ініціативи, Президент вправі пропонувати внесення змін і доповнень до Конституції і законів України. Це може здійснюватися насамперед на основі виявлення недосконалостей у правовому регулюванні певних суспільних відносин, що визначається у першу чергу у результаті здійснення Президентом контрольної функції.

У статті 93 Конституції передбачено, що "Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.".

До числа контрольних повноважень Президента належить право здійснювати промульгацію прийнятих парламентом законів, застосовувати право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту, право Президента припиняти повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися та ін. Зазначені повноваження є вагомими засобами здійснення Президентського контролю за діяльністю законодавчої влади.

Відповідно до Конституції України, Президент України має відповідні контрольні повноваження щодо діяльності виконавчої та судової влади, а також інших державних структур і установ, які охоплюються його контрольною функцією. [ст. ст. 106, 118 та ін.] [16].

Як вже зазначалося вище, згідно із ст. 102 Конституції України, Президент України є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина. Це передбачає покладення на Президента обов'язку створювати необхідні умови, які б забезпечували чітке і своєчасне реагування з боку відповідних органів державної влади на порушення прав і свобод людини. Як гарант прав і свобод людини і громадянина, Президент зобов'язаний також сприяти створенню необхідних механізмів контролю за їх додержанням та механізмів забезпечення їх реалізації. Значну частину роботи Президента України у цій сфері становить, зокрема, забезпечення проголошеного в статті 40 Конституції права громадян на звернення до органів публічної влади, оскільки стаття 28 Закону "Про звернення громадян" покладає на нього контроль за дотриманням відповідного законодавства. Попередній розгляд звернень громадян до глави держави здійснюють працівники відділу листів і прийому громадян Адміністрації Президента України, за результатами якого глава держави дає доручення уряду, центральним та місцевим органам виконавчої влади щодо виправлення недоліків і вирішення проблем у сфері прав людини і громадянина.

Наявність президентського контролю у великій мірі обумовлюється економічними, політичними, ідеологічними й іншими чинниками. Контроль, здійснюваний Президентом України, повинен сприяти чіткому виконанню покладених на органи державної влади завдань і функцій. Цей вид державного контролю відіграє велику роль у підвищенні відповідальності державного апарату перед суспільством і громадянами України за свою діяльність та прийняті рішення, вибір шляхів їхнього втілення у життя і досягнуті результати.

Важлива роль президентського контролю, його вплив на діяльність органів державної влади робить його невід'ємною частиною системи державного управління. У силу конституційного статусу президента України як глави держави, контроль, що здійснюється ним, охоплює основні сторони діяльності, насамперед, органів виконавчої влади у різних сферах життєдіяльності суспільсва, а також органів інших гілок державної влади України.

Таким чином, серед встановлених Конституцією України повноважень Президента України, значне місце посідають його контрольні повноваження, які він має стосовно діяльності органів різних гілок влади. Обсяг повноважень Президента України, як показує аналіз вище наведений положень, в тому числі контрольних, визначаються, насамперед, в Конституції та прийнятих Верховною Радою України законах. Отже, саме у прийнятій парламентом України Конституції та через прийняття ним, як єдиним органом законодавчої влади, законів, встановлюється обсяг контрольних повноважень Президента, визначаються межі їх розповсюдження, форми реалізації та регулюються інші питання здійснення президентського контролю.

Втілюючи принцип поділу влади та передбачуваний ним механізм стримувань і противаг, в Конституції України, серед норм щодо діяльності Президента встановлено ряд положень, завдяки яким забезпечується можливість органів всіх гілок влади співпрацювати із Президентом, а також впливати на його діяльність з метою запобігання будь-яким зловживанням з боку Президента владою. З цією метою кожна із гілок влади має визначений у законодавстві комплекс повноважень щодо застосування механізму стримувань і противаг.

Стосовно повноважень Верховної Ради України у цій сфері, то вона заслуховує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 8 ст. 85 Конституції України). До компетенції парламенту Конституцією віднесено усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції. Виходячи із того, що Президент України є гарантом додержання Конституції України, додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, Верховна Рада, як орган, уповноважений Конституцією здійснювати контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини в Україні, має здійснювати контроль за діяльністю Президента щодо забезпечення додержання прав людини в Україні. Як орган законодавчої влади, парламент України здійснює контроль за відповідністю діяльності та нормативно-правових актів Президента України чинним законам України. У випадках виявлення невідповідності актів Президента України Конституції або законам України, Верховна Рада має право звернутися, з метою вирішення питань про усунення виявлених порушень, до Конституційного Суду України.

Одним із видів державного контролю в Україні є контроль, що здійснюється органами виконавчої влади.

Функціональне призначення виконавчої влади полягає насамперед у виконанні Конституції і законів України, а також інших актів, що приймаються органом законодавчої влади та главою держави – Президентом України. Ця гілка влади забезпечує виконання законів фінансовими, організаційно-технічними та іншими засобами, що є у її розпорядженні і знаходяться в її підпорядкуванні. Звідси випливає, що державна виконавча влада є владою правозастосовчою. Акти законодавчої влади органи виконавчої влади беруть до виконання.

Контроль у системі виконавчої влади має, порівняно із законодавчою та судовою владами, а також із Президентським контролем певні особливості. Вони зумовлені, насамперед, функціональним призначенням цієї гілки влади та характером її повноважень. Виходячи з розуміння управлінської діяльності, державний контроль у межах своїх повноважень здійснюють усі органи виконавчої влади та їх посадові особи.

Прийнято вважати, що при визначенні структури контролю у системі виконавчої влади слід виходити з принципу її ієрархічності. За змістом та напрямами контролю з боку органів виконавчої влади цей контроль поділяється на загальний та спеціальний [17].

Застосовуючи контроль, виконавча влада, по вертикалі органів, що належать до цієї гілки влади, отримує інформацію щодо їхньої діяльності на всіх рівнях. Контроль надає можливість виконавчій владі координувати діяльність підлеглих органів, реагувати на їхні дії у випадках, коли вони не відповідають вимогам законодавства.

Цей вид державного контролю здійснюється, насамперед, з боку Кабінету Міністрів України, який є, відповідно до Конституції України, вищим органом в системі органів виконавчої влади. Контроль з боку виконавчої влади поширюється, зокрема, на діяльність міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій, отримання, аналізу, оцінки їхніх звітів про роботу та через інші повноваження (ч. 5 ст. 114, ч. 4, 5 ст. 118 конституції України). Так, відповідно до ч. 5 ст. 118 Конституції, Голови місцевих державних адміністрацій, при здійсненні своїх повноважень, є відповідальними перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітними та підконтрольними органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації, згідно із ч. 7 та 8 зазначеної статті, є підзвітними і підконтрольними органам виконавчої влади вищого рівня, рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути, відповідно до законодавства, скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Виконавча влада, забезпечуючи реалізацію законів, виконуючи їхні приписи, практично перевіряє ефективність регулювання ними суспільних відносин. Реалізація Кабінетом Міністрів права законодавчої ініціативи у парламенті, його право виступати із пропозиціями про вдосконалення законів, внесення до них змін, доповнень тощо, виступає одним із важливих засобів контролю діяльності законодавчої влади з боку виконавчої влади.

Необхідно зазначити, що на відміну від законодавчої влади, для якої є необхідним утворення спеціальних органів контролю, виконавча влада використовує для здійснення контролю існуючі традиційні структури.

Враховуючи статус органів виконавчої влади, їх функціональне призначення, характер діяльності, надзвичайно важливе значення має здійснення Верховною Радою України парламентського контролю за діяльністю органів цієї гілки влади. Через заслуховування звітів Кабінету Міністрів України, міністрів, інших керівників, під час проведення днів уряду в парламенті, парламентських слухань, через отримання інформації, що надходить до комітетів з різних джерел і повідомляється на сесіях, через проведення перевірок виконання законів та ін. парламент реалізує контроль за відповідністю законам діяльності і нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, за забезпеченням ними виконання Державного бюджету України.

У діяльності судової влади, поряд із функцією правосуддя, яка є для цієї гілки влади визначальною, важливе місце займає контроль.

Здійснюючи функцію контролю, суд має забезпечувати беззастережне виконання кожним суб'єктом правовідносин закону, захищати будь-яке порушене право. Згідно із статтею 55 Конституції "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб".

Здійснюючи контрольну функцію, органи судової влади мають забезпечувати відповідність конституції актів всіх органів державної влади та місцевого самоврядування, службових і посадових осіб. У ст. 144 Конституції передбачено, що "рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Здійснення контрольної функції судовою владою забезпечується також через реалізацію конституційного контролю, який тісно пов’язаний із парламентським. Інститут конституційного контролю, у найбільш загальному вигляді, слід розглядати, як формалізовану Конституцією вимогу щодо додержання норм Конституції. Така вимога, виражаючи волю народу, виступає гарантією конституційної законності та конституційного ладу.

Основний зміст функції конституційного контролю полягає в тому, що органи конституційного контролю стежать за відповідністю конституції розглянутих парламентом законопроектів та прийнятих ним законів. У разі, коли зазначена відповідність відсутня, органи конституційного контролю мають право визнати закони неконституційними. Майже завжди це означає припинення їх дії і навіть формальну відміну.

Здійснення конституційного контролю покладається на орган конституційної юрисдикції. Відповідно до ст. 147 Конституції, єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Саме до компетенції Конституційного Суду віднесено вирішення питань щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України.

Таким чином, дослідження питань функціонування органів судової влади показало, що функція контролю органічно притаманна названій гільці державної влади. Органи судової влади здійснюють контроль відповідно до визначених в Конституції і законах України їхніх повноважень. Здійснення органами судової влади контрольної функції є важливим засобом забезпечення відповідності конституції діянь та актів всіх органів державної влади та місцевого самоврядування, службових і посадових осіб. У забезпеченні цього важлива роль належить реалізації ефективного конституційного контролю, здійснення якого покладається на Конституційний Суд України.

Функція контролю у діяльності органів прокуратури є однією із визначальних. Вона пронизує фактично всі сфери діяльності цих органів і втілюється у їх завданнях і повноваженнях щодо виявлення правопорушень та у засобах реагування на них.

Відповідно до статті 121 Конституції України "Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Аналіз положень наведеної статті Конституції показує, що функція контролю з боку органів Прокуратури щодо виконання законів поширюється не на всіх суб'єктів правовідносин. На названі органи покладені завдання щодо здійснення нагляду за додержанням законів лише обмеженим колом суб'єктів - органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, органами і установами, на які покладено виконання покарань і застосування заходів примусового характеру.

Одним із важливих і відповідальних повноважень прокуратури в сфері боротьби зі злочинністю, яке безпосередньо пов'язане із здійсненням контрольної функції є підтримання державного обвинувачення в суді. Як самостійний учасник судового процесу, Прокурор покликаний сприяти правильному здійсненню цієї важливої державної функції. Розглядуване повноваження прокуратури – підтримання державного обвинувачення обумовлює також участь прокурора в перегляді судових рішень, вжитті заходів до усунення порушень закону. Процесуальне становище прокурора, його завдання при розгляді кримінальної справи в суді визначаються кримінально-процесуальним законодавством і Законом Про прокуратуру. Діючи в межах наданих прокуратурі повноважень, реалізуючи функцію контролю, вона має право у випадках, визначених законом, звертатися до суду за захистом прав громадян, а також законних інтересів держави, її органів, державних підприємств і організацій.

Серед контрольних повноважень прокуратури важливе місце займає її право здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які виконують оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Контрольна функція прокуратури стосовно таких органів полягає в тому, що вона здійснює нагляд не за самою оперативно-розшуковою їх діяльністю, а за додержанням законів органами, які здійснюють гласні і негласні пошукові, розвідувальні та контррозвідувальні заходи. Отже, завданням прокуратури у цій сфері її діяльності є сприяння, через реалізацію контролю, дотриманню законності, прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб при здійсненні оперативно-розшукової діяльності. Перелік органів дізнання, на які поширюється прокурорський нагляд, визначається Кримінально-процесуальним кодексом України.

Таким чином, розгляд й аналіз питань функціонування органів Прокуратури приводить до висновку, що контрольна діяльність названих органів відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні законності у функціонуванні всіх владних і самоврядних органів, структур і установ, у практичному застосуванні механізму стримувань і противаг у їх діяльності.

Всі види державного контролю взаємопов'язані між собою і доповнюють один одного. Тісний взаємозв’язок між окремими видами контролю обумовлений самим існуванням розглядуваного явища, спільними його завданнями, незалежно від різноманітності форм та методів їх вирішення.

Контроль здійснюється різними органами державної влади у різному обсязі. Однак, при цьому, всі види державного контролю зберігають загальні риси і характер, що обумовлені єдиним родовим поняттям контролю.

Органи державної влади здійснюють функції контролю з метою забезпечення правової охорони Конституції України, додержання законності і правопорядку, захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення конституційного ладу України.

­Призначення контролю полягає в тому, що він виступає одним із видів діяльності держави по здійсненню державної влади. У наслідок своєї різноманітності, контроль притаманний кожній із гілок державної влади та входить до компетенції органів, через які вона здійснюється.

Таким чином, контроль виступає як елемент законодавчої, виконавчої та судової влади. Виступаючи у якості самостійної функції органів різних гілок влади, контроль, водночас, є стадією, етапом, що має місце при реалізації будь-якої з функцій органів державної влади.

Наявність у органів кожної із гілок державної влади контрольних повноважень забезпечує досягнення рівноваги між ними та спрямовує діяльність органів окремих гілок влади у напрямку взаємодії.

Слід підкреслити, що не чіткий розподіл компетенції між окремими гілками державної влади, відсутність механізму реалізації функцій органів, що уособлюють кожну із них, створює сприятливі умови для безвладдя, для безконтрольності їхньої діяльності і в результаті – до порушення принципу законності. Тому, завдання забезпечення ефективної діяльності державного механізму обумовлюють необхідність і надзвичайну важливість того, щоб органи кожної із гілок влади діяли виключно в межах визначеної у законодавстві компетенції. Важливою умовою і гарантією досягнення цієї мети виступає ефективний контроль.

Завдання контролю мають виходити із потреб суспільства, базуватися на принципах законності та соціальної справедливості. Соціальне призначення контролю полягає в тому, що він має виступати джерелом інформації стосовно процесів, які відбуваються в суспільстві і державі, з метою забезпечення зрештою законності, правопорядку, охорони і захисту прав і свобод особи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: