Призначення, роль парламентського контролю у функціонуванні державного механізму.

Оскільки Верховна Рада України, за Конституційним статусом є єдиним органом законодавчої влади в державі, вона, приймаючи закони, визначає основи контрольних повноважень всіх органів держави і тим самим- створює правову основу їх контрольної діяльності.

В силу визначеного конституційного статусу Верховної Ради, парламентський контроль відрізняється багатоспрямованістю. Він охоплює всі основні сфери життєдіяльності суспільства і держави, стратегічні напрямки діяльності всіх органів державної влади.

Зазначеним зумовлене особливе місце парламентського контролю в системі державного контролю. Так, здійснення Верховною Радою України установчої функції, яка знаходить прояв, зокрема, у структурно-організаційній її діяльності щодо безпосереднього формування та участі у формуванні різних державних органів та державних і не державних структур, об’єктивно обумовлює право парламенту здійснювати контроль щодо їх діяльності. Здійснення Верховною Радою України функції контролю поширюється також на соціально-економічну сферу життєдіяльності країни.

Конституція України, визначивши і закріпивши інститут парламентського контролю, як одну із основних функцій Верховної Ради – єдиного законодавчого органу державної влади України, встановила, що Верховна Рада України здійснює парламентський контроль в межах, що визначені Конституцією та законом (п. 33 ст. 85, ст. 92). Здійснення парламентського контролю становить прерогативу виключно Верховної Ради України. На основі Конституції України, у Регламенті Верховної Ради визначено порядок здійснення парламентом контрольних повноважень.

Таким чином, Верховна Рада, відповідно до законодавства, здійснює контроль у визначених Конституцією межах та у відповідних сферах державного життя. Повноваження парламенту у сфері контролю поширюються на різні державні органи, установи та організації.

Сери, у яких парламент України реалізує контрольну функцію та межи здійснення ним контрольних повноважень визначають Конституція України, Регламент Верховної Ради України, Закони України: "Про комітети Верховної Ради України", „Про статус народного депутата України”, "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Про Рахункову палату ", а також інші нормативно-правові акти.

Парламентський контроль включає в себе оцінку діяльності всіх підконтрольних суб'єктів з точки зору дотримання ними законодавства та оцінку їхньої діяльності виходячи із її доцільності й ефективності.

Розглядуваний вид державного контролю втілюється у таких, зокрема, повноваженнях Верховної Ради, як: здійснення контролю за додержанням конституційних прав людини в Україні; здійснення контролю за виконанням Державного бюджету України, прийняття звіту про його виконання; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції та багато інших повноважень (п. 4, 11-13, 16-22, 25-28, 35 ст. 85, ст. 87, 96, 97, 98, 113, ч. 2 ст. 114 та ін. Конституції України).

Таким чином, парламентові України належать важливі повноваження у сфері здійснення контролю, які поширюються на діяльність переважної більшості органів державної влади, інших державних органів, на всі найважливіші сфери суспільного і державного життя України. Встановлені в Конституції України та законах контрольні повноваження Верховна Рада реалізує у процесі сесійної роботи, через проведення „години запитань до уряду”, депутатські запити, заслуховування посадових осіб щодо діяльності уряду, міністерств, відомств, організацій, судових органів та органів Прокуратури України, через діяльність комітетів, тимчасових комісій, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, через діяльність Рахункової палати тощо.

Контрольна функція, як і всі інші парламентські функції, становить прерогативу парламенту, а отже, його контрольні повноваження не можуть бути делеговані іншим органам чи посадовим особам.

Функція парламентського контролю не вичерпується названими повноваженнями і сферами діяльності Верховної Ради. Вона охоплює набагато ширше коло відносин. Крім контролю щодо захисту прав людини та фінансового стану держави, парламентський контроль поширюється й на такі сфери, як контроль за виконанням законів та інших прийнятих парламентом актів, за діяльністю органів різних гілок державної влади, посадових осіб тощо.

Таким чином, визначене в Конституції України становище парламенту України у державному механізмі обумовлює наявність у нього відповідного обсягу контрольних повноважень, які поширюються на функціонування різних органів державної влади, інших державних структур, органів місцевого самоврядування, на широкі сфери суспільного і державного життя. Це об’єктивно обумовлює особливе місце парламентського контролю серед видів державного контролю.

Особливо слід підкреслити, що контроль, який здійснюється парламентом, суттєво відрізняється від управлінського контролю і має свою специфіку. Його специфіка проявляється через ряд притаманних йому характерних ознак.

Парламентський контроль відрізняється від інших видів державного контролю, зокрема:

за принципами здійснення;

за ступенем обов’язковості;

за наслідками, що наступають за результатами його реалізації для підконтрольних суб’єктів тощо. Названому виду державного контролю притаманний політичний характер.

Відмічений статус парламенту України, обсяг контрольних повноважень Верховної Ради, її структур і органів свідчать про те, що парламентський контроль виходить за межі традиційного уявлення про державний контроль лише як засіб забезпечення законності в державному управлінні.

Все викладене дає підстави для висновку про те, що парламентський контроль займає визначальне місце в системі державного контролю в Україні і є провідним видом державного контролю.

Слід зазначити, що місце парламентського контролю у системі державного контролю в Україні, його реальність і дійовість є досить проблематичним. Як слушно відмічає Ю. С. Шемшученко, Верховна Рада, приймаючи закони, фактично не має права контролювати виконання багатьох з них[18].

Як відомо, ще Дж. Ст. Мілль вбачав в представницькому правлінні державою "вищу контролюючу владу", право на здійснення верховного контролю над усіма справами, особливо за діями урядової влади [19]. Ця ідея в тій чи іншій мірі знайшла відображення в сучасних конституціях різних країн, залежно від сприйнятої і конституційно закріпленої форми державного правління. Так, в Конституції Швеції виділено главу "Контрольна влада", яка присвячена саме парламентському контролю; в Конституції Португалії в главі "Компетенція Асамблеї Республіки" вміщено статтю (165) під назвою "Повноваження з контролю"; Конституцією Швейцарії на Федеральні збори покладене повноваження "вищого нагляду" за адміністрацією та юстицією. Аналогічним чином статус парламентського контролю, його місце в системі державного контролю визначається і в законодавстві інших зарубіжних країн. Це узгоджується із практикою Міжнародної організації вищих контрольних органів, із Лимською декларацією керівних принципів контролю, що прийнята IX Конгресом цієї організації (1977 р.) та із досвідом Європейської організації вищих контрольних органів.

Вітчизняний історичний досвід також свідчить про оптимальність відміченої моделі правового регулювання питань організації і здійснення контрольної функції парламентом. В Конституції УНР 1918 р. передбачалося що уряд ­– Рада Народних Міністрів отримує повноваження від Всенародного Зібрання, якому уряд є підзвітним. Депутатські запити до уряду і окремих міністрів мали подаватися через президію Зібрання. Вона ж, відповідно до цієї Конституції, формувала уряд за погодженням з Радою старшин, мала право висловлювати недовіру Раді Народних Міністрів або окремим міністрам. У проекті "Основного Державного Закону Української Народної Республіки" (травень 1920 р.) також було передбачено встановлення комплексу контрольних повноважень парламенту (Сейму).

Необхідність розв’язання існуючих проблем щодо розвитку функції парламентського контролю, як такої, що відіграє визначальну роль у механізмі стримувань і противаг і забезпечує рівновагу між органами різних гілок влади, зумовило прийняття Верховною Радою України 8 грудня 2004 року Закону України "Про внесення змін до Конституції України". В результаті цього, було значно розширено обсяг повноважень Верховної Ради України у сфері парламентського контролю. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010р. цей Закон визнано не конституційним у зв’язку із тим, що була порушена конституційна процедура його прийняття. Отже, було відновлено попередню редакцію Конституції України.

В результаті, В Конституції України термін "контроль Верховної Ради України", "парламентський контроль" вживається лише у ст. ст. 85, 98, 101. Навіть ст. 89, у якій регламентується організація таких структурних підрозділів Українського парламенту, як комітети, тимчасові спеціальні та слідчі комісії, які фактично є спеціальними суб'єктами, що мають здійснювати повноваження з парламентського контролю, не міститься конкретної вказівки про наявність у відмічених структур парламенту контрольних повноважень. Природньо, що в умовах недостатньо оптимальної конституційно-законодавчої регламентації питань організації і здійснення парламентського контролю, у підконтрольних суб'єктів завжди існує можливість нехтувати вимогами контролюючих суб’єктів.

Як відомо, Верховна Рада України 21 лютого 2014 року прийняла рішення про відновлення дії Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року. Однак, залишається багато проблем у як у конституційному, так і в законодавчому забезпеченні контрольної функції парламенту України.

У розв’язанні проблем підвищення ролі та значення парламентського контролю в Україні, вирішальне значення має здійснення, у процесі парламентської реформи, оновлення законодавчої бази у цій сфері, зокрема, вдосконалення конституційної регламентації контрольних повноважень парламенту та форм їх реалізації, оновлення Законів "Про комітети Верховної Ради України", „Про статус народного депутата України”, внесення змін до Законів про спеціалізовані органи парламентського контролю: Рахункову палату, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ін. [20].

Важливим кроком на шляху розв’язання проблем у сфері практичного здійснення парламентом України функції контролю стало прийняття Закону " Про Регламент Верховної Ради України", який містить комплекс процесуально-процедурних норм, щодо реалізації парламентом України контрольних повноважень.

Поряд із необхідністю вдосконалення конституційної регламентації питань парламентського контролю в Україні, першочергове значення для формування і розвитку інституту парламентського контролю як провідної складової в системі державного контролю, нині, як уявляється, має розробка і прийняття Закону "Про парламентський контроль в Україні". Необхідність розробки названого закону підтверджується як вітчизняною, так і зарубіжною теорією та практикою функціонування держави та ролі парламентської контрольної діяльності у механізмі стримувань і противаг.

В Законі "Про парламентський контроль в Україні", насамперед, слід визначити місце парламентського контролю в системі державного контролю в Україні, механізм здійснення парламентом, його комітетами та іншими сформованими ним органами у тому числі - Рахунковою палатою, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контрольних повноважень за практичною реалізацією прийнятих парламентом законів, за діяльністю підконтрольних парламентові суб'єктів.

Усвідомлення необхідності розвитку та посилення дійовості парламентського контролю з урахуванням конституційних повноважень Верховної Ради України, розширення її контрольних повноважень, форм і методів здійснення парламентом України контрольної функції стане найважливішим чинником у формуванні саме на його основі єдиної системи державног

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: