Керівна партія, партія влади замість правлячої партії

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒

Із 90-х років минулого сторіччя в українській мові спостерігаємо дедалі ширше вживання таких словосполук, як правляча партія, правляча коаліція, правляча верхівка, правляча олігархія, правлячі кола та ін. Напр.: Якщо не буде примату права над державою та її органами, ми знову прийдемо до тоталітарного режиму, незалежно від того, яка партія в країні буде правлячою (Вечірній Київ, 04.03.1991); Криза штучного походження (комплексна), коли перевиробництво і надвиробництво використовують правляча верхівка, мафія, потужні монополії і корпорації для створення надприбутків за рахунок більшості населення (Вечірній Київ, 16.09.1998); … перехід на нові методи господарювання в Україні потребує не лише виважених роздумів, але й клімату, здатного привести до нарощення дій, які складали б не нормативні акти правлячої олігархії, а культура соціального спілкування (Вісник НАН України, 1994, № 9 – 10); Уперше за всю нашу історію розвиток політичного процесу почався у протиборстві правлячих кіл і опозиції (Голос України, 02.02.1991). У наведених словосполуках правлячий є буквальним перекладом дієприкметника російської мови правлящий, якому в українській мові відповідають прикметники керівний (‘який керує державою’) і панівний (‘який має владу, панує’).

Отже, якщо йдеться про політичну силу або найвпливовіших представників великого монополістичного капіталу, що взяли владу у свої руки в державі і керують нею, правильно вживати керівний, пор.: керівна партія,керівна коаліція,керівна верхівка,керівна олігархія. Керівну партію ще називають партією влади. Панівний може стосуватися верхівки, олігархії та інших груп багатих людей, бо вони мають економічне, а нерідко – й політичне панування в державі.

Документ показують, а не пред’являють

Для багатьох, на жаль, уже стало звичним уживання дієслів пред’являти / пред’явити в словосполуках на зразок пред’являйте квитки, пред’явіть документи, пред’явити претензії до якості виконаної роботи, пред’являти високі вимоги до знань, пред’явити рахунок за надану послугу і т.д., утворених подібно до російської мови. В українській мові ці дієслова в складі поданих словосполук мають різні відповідники, пор.: предъявите билет (документ) – покажіть квиток (документ); предъявить претензии к качеству выполненной работы – висунути претензії до якості виконаної роботи; предъявлять высокие требования к знаниям – висувати високі вимоги до знань; предъявить счет за предоставленную услугу – виставити рахунок за надану послугу.

Отже, в українській мові замість пред’являти/ пред’явити потрібно вживати показувати / показати (квиток, документ), висувати / висунути (претензії, вимоги), виставляти / виставити (рахунок).

Виборці являються чи приходять на дільниці?

Українські газети зарясніли явкою виборців та явкою на вибори, пор.: “Вибори-2010 ознаменувалися найнижчою явкою виборців ”; “ Явка виборців на Волині склала 73 відсотки”; “Народ розчарований. Про це свідчить відсоток явки на вибори: 66,72”; “…через низьку явку на вибори ” (Україна молода, 19.01.2010). На основі цього може скластися думка, що українські виборці являються, а не приходять на дільниці, щоб узяти участь у голосуванні. Насправді вони приходять на виборчі дільниці і голосують за кандидата. Згадаймо заклики передвиборної агітації: “Прийдіть на вибори і проголосуйте за кандидата, якому ви довіряєте!”. А словосполуки явка виборців, явка на вибори, що є буквальними перекладами російських словосполук явка избирателей та явка на выборы, бездумно поширюють українські журналісти, забуваючи, що для російської мови вони нормативні, а для української – ні. Такі словосполуки визначають участь виборців у голосуванні, у виборах. Цю думку в українській мові можна передати по-різному, уникаючи слова явка. Пор.: Участь громадян України у виборах 2010 року була найнижчою порівняно з усіма попередніми виборами; У виборах на Волині взяло участь 73 відсотки населення; Відсоток участі громадян у виборах становить 66,72; На виборчі дільниці прийшло значно менше виборців; Народ розчарований, Він не хоче йти на вибори.

Не виключено, що…

Не виключено, що – це дослівний переклад російського не исключено, что. Ним послуговуються деякі автори для вираження значення можливості, імовірності чого-небудь, припущення на тлі того, що вже гарантоване, реальне, пор.: Націоналізація банків, яка зараз проходить в усьому світі, – це тільки початок великих перетворень світової економіки, коли роль держави в економіці лише збільшуватиметься. Не виключено, що націоналізації зазнають і найбільші світові компанії-виробники (З інтернетівського видання); Не виключено, що бойки є частиною сербів, які лишилися в Прикарпатті після відходу основної частини сербів на захід (З інтернетівського видання); Про свою готовність приїхати на похорон уже заявили президенти Росії Дмитро Медведєв, Естонії – Тоомас Хендрик Ільвес, канцлер і президент Німеччини Ангела Меркель та Хорст Келер. Не виключено, що прилетить і президент США Барак Обома (Україна молода, 14.04.2010). А чи можна уникнути цієї кальки в українській мові? Звичайно, можна. Замість неї пропонуємо вживати словосполуки цілком можливо, що..; цілком імовірно, що..; припускають, що..; сподіваються, що … та ін.

Не все зводиться до ...

Вукраїнській мові природно звучать речення Ведмідь звівся на задні лапи; Хворий звівся на лікті; Людина звелася на ноги; Тополі звелися вгору; Бійці звелися в атаку; Хазяїн звівся на нінащо й под. Проте останнім часом у газетно-журнальних публікаціях, наукових текстах і в розмовному мовленні спостерігаємо дедалі активніше вживання речень, до складу яких увіходить дієслівно-прийменникова сполука зводиться (зводяться, звівся, звелася, звелося, звелися, зведеться, зведуться) до.., причому аж з трьома значеннями: 1) ‘спрощення, обмеження чимось незначним, нескладним, щонайменшим’: Музвиховання в дитячих садках зводиться до численних дитячих ранків (Голос України, 04.07.1991); Досі всі спроби розвантажити транспортні потоки столиці Великобританії зводилися до створення кільцевих шляхів і об’їзних колій (Сільські вісті, 09.01.1988); Усе розслідування звелося до розмов (Вечірній Київ, 26.06.1989); 2) ‘тотожність, однаковість, прирівнювання одного до іншого; означення чогось’: Перетворення будь-якого раціонального виразу зводиться до додавання, віднімання, множення або ділення дробів (Алгебра, 8 кл., 1989); Альтернативні варіанти у підході до ціноутворення принципово зводяться до повної лібералізації ціни на вугілля або до часткової її лібералізації з державним регулюванням (Вісник НАНУ, 1996, № 1 – 2); Українське рихтик етимологічно зводиться до нім. richtig з прислівниковим значенням “дійсно, справдi” (Культура слова, 1986, вип. 1); 3) ‘з’ясування суті чого-небудь’: Завдання наше зводиться до того, щоб ще раз об’єктивно оцінити доцільність обсягів нового будівництва, реконструкції і модернізації та вписатися в реальні можливості держави (Вісник НАНУ, 1996, № 1 – 2).

Народна творчість, твори художньої літератури та й інші джерела засвідчують, що для вираження цих значень українська мова має природніші, прозоріші, точніші засоби. Якщо йдеться про спрощення, обмеження чимось незначним, нескладним, потрібно вживати дієприкметники обмежений (обмежена, обмежене, обмежені) або дієслово обмежуватися / обмежитися в 3-ій ос. однини чи множини теперішнього, минулого або майбутнього часу, пор.: Музвиховання в дитячих садках обмежене численними дитячими ранками; Досі всі спроби розвантажити транспортні потоки столиці Великобританії були обмежені створенням кільцевих шляхів і об’їзних колій; Усе розслідування обмежилося розмовами. Тотожність, однаковість чого-небудь, прирівнювання одного до іншого передають за допомогою форм 3-ої ос. однини й множини всіх трьох часів дієслова означати та дієприкметників тотожний (тотожна, тотожне, тотожні), пов’язаний (пов’язана, пов’язане, пов’язані), пор.: Перетворення будь-якого раціонального виразу означає додавання, віднімання, множення або ділення дробів; Альтернативні варіанти у підході до ціноутворення принципово означають повну лібералізацію ціни на вугілля або часткову її лібералізацію з державним регулюванням; Українське рихтик етимологічно пов’язане з нім. richtig з прислівниковим значенням “дійсно, справдi”. Коли ж треба вказати на з’ясування суті чого-небудь, варто використовувати форми 3-ої ос. однини й множини всіх трьох часів дієслова полягати: Суть нашого завдання полягає в тому, щоб ще раз об’єктивно оцінити доцільність обсягів нового будівництва, реконструкції і модернізації та вписатися в реальні можливості держави.

Отже, замість дієслівно-прийменникової сполуки зводиться (зводяться, звівся, звелася, звелося; звелися, зведеться, зведуться) до... у трьох прокоментованих значеннях потрібно вживати запропоновані, органічні для української мови відповідники.

Не видаляйте нічого!

Одні пропонують видалити плями, зубний камінь чи зуби, інші розповідають, що їм видалили жовчний міхур (пухлину, апендицит), треті рекомендують видалити файл тощо. Дієслова видаляти / видалити в цих словосполуках уживають, очевидно, під впливом російських удалять / удалить, що мають в українській мові свої відповідники, вибір яких залежить від значення того слова, з яким вони поєднуються. Пор.: удалять / удалить пятно – виводити / вивести пляму; удалять / удалить зуб – вирвати зуб; удалять / удалить камень зубов – знімати / зняти зубний камінь; удалять / удалить жёлчный пузырь (опухоль, апендицит) – вирізати жовчний міхур (пухлину, апендицит); удалять / удалить файлы – знищувати / знищити файли. Напр.: Жирні плями з тканини виводять бензином (Із підручника неорганічної хімії); Слободянюкові недавно вирвали верхні зуби (Л. Первомайський); …[лікар] вирвав їй хворого зуба (О. Донченко); Для профілактики парадонтиту треба систематично знімати зубний камінь (Із стоматологічного бюлетеня); – А вирізати його [більмо] не можна? – спитав я несміло (І. Муратов).

Отже, замість видаляти / видалити в українській мові вживайте дієслова виводити / вивести,виривати / вирвати,вирізувати / вирізати,знімати / зняти, знищувати / знищити, зважаючи на значення залежного від них слова.

Кастинг чи все-таки огляд-відбір?

На українському телебаченні один видовищний проект змінює інший. Учасників цих проектів відбирають як з-поміж професіоналів, так і аматорів. Але огляд-відбір талантів тепер полюбляють називати чужомовним словом, яке нерідко вимовляють, а то й пишуть неправильно, а саме: кастінг. Відповідно до правила “дев’ятки” в цьому чужомовному слові після т потрібно вживати и.

Отже, замість непрозорого за значенням запозичення кастинг вживаймо рідне і зрозуміле всім слово огляд-відбір.

Нове про єднальні сполучники і (й), та

Донедавна в українському літературному вжитку переважав єднальний сполучник і, що пов’язував однорідні члени речення або частини в складному реченні. Із 90-х років минулого сторіччя почали повертати між однорідні члени речення єднальний сполучник та, який використовували до цього переважно як приєднувальний і протиставний, а також фонетичний варіант єднального сполучника і – сполучник й.

Уживання єднального сполучника та тривалий час обмежували розмовним стилем та мовою українського фольклору, бо він вужчий за значенням від єднального сполучника і, тому не може заступити його в усіх позиціях. Відзначали ще й те, що як єднальний сполучник та тісніше пов’язаний зі сполучником й .

Справді, єднальні сполучники і, та – близькі за значенням, але не взаємозамінні. Зокрема, та не може поєднувати частини в складносурядному реченні, тут можливий тільки і, напр.: …у пам’яті все ще живе прекрасний образ рідної оселі, і я часто-часто зустрічаюся з цим милим мені образом уві сні (В. Омеляненко); Вкраїна з корогвами на майдані, І пісня волі лине на весь світ (В. Калашник).

Сполучник і, а не та потрібно вживати, коли щось зіставляють, пор.: Правда і кривда; Батьки і діти; Багатство і бідність; Просте і складне речення; Повне і неповне речення; Головні і другорядні члени речення. Проте та є органічним засобом поєднання однорідних членів у простому реченні. Саме тут ним замінюють єднальний сполучник і, що сприяє врізноманітненню сполучних засобів, стилістичній досконалості та милозвучності речення, напр.: На взаємозалежності та постійній взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників у розвитку мови постійно наголошували… дослідники (О. Стишов). Але не можна вживати в тому самому реченні тільки єднальний сполучник та, як іноді буває (напр..: …проаналізовано співвідношення національних та інтернаціональних термінів фізичної культури та спорту та окреслено шляхи їх подальшого розвитку (Із статті), або використовувати його між приголосними, якщо це породжує немилозвучність вимови (пор.: Прибуток та втрати від виконаної роботи).

Єднальний сполучник й сьогодні вживають між однорідними членами, перший із яких закінчується на голосний, і зовсім не зважають на відношення між ними, через що цей сполучник нерідко безпідставно потрапляє в позицію зіставлення, напр.: Поширене й непоширене речення; Елементарне й неелементарне речення. Основне призначення сполучника й – поєднувати тісно пов’язані за значенням слова, напр.: Прислівники міри й ступеня; Дитина повинна вміти читати й писати; В едем безхмар’я увірвалась злива Й покрила нас потоками дощу (В. Калашник). Проте в сучасній українській поезії цей сполучник трапляється й в інших позиціях, що зумовлено потребами римування, напр.: Щоб відцвісти і сонце пити На полі рідному без меж Й вогню любові не згубити У передзим’я й зиму теж (В. Калашник); Стрічаю рік новий і багатію Не тільки тим, що знову зерно сію, Й не тим, що в полі вруняться жита. Багатшаю на вас, мої літа! (В. Калашник). Сполучником й захопилися також журналісти, що призвело до витіснення сполучників і, та, пор.: …він… має активну громадянську позицію й підтримує націоналістичні громадські рухи й політичні сили (Україна молода, 28.08.2013).

Отже, єднальні сполучники і, та потрібно вживати впереміш, зважаючи на фонетичний кінець та початок поєднуваних однорідних членів речення: і використовувати між приголосними чи голосним і приголосним, та – між голосним і приголосним або й між приголосними, якщо вони не спричинюють немилозвучної вимови. Зіставлювані члени речення поєднувати тільки сполучником і. Для тісного зв’язку однорідних членів речення слугує сполучник й .

Повертаймо до вжитку парний сполучник не так… як

У сучасній українській мові помітно переважає парний сполучник не стільки… скільки, який, поєднуючи два однорідні члени речення, підсилює роль другого з них, пор.: Там не стільки хлібів, скільки меж та бур’янів (О. Гончар); Кожний народ має власний девіз, у якому відбито не стільки … роль його держави для нього самого, скільки його місію стосовно людства (О. Ткаченко); Після виборів вони [олігархи] відстоюватимуть не стільки національні інтереси, скільки свої, бізнесові (Україна молода, 17.02.2006). Його активне вживання пояснюють впливом російської мови, де парний сполучник не столько… сколько особливо поширений. Уважати, що парний сполучник не стільки… скільки зовсім не властивий українській мові немає підстав, бо його зафіксовано навіть в українському фольклорі, пор.: Не стільки млива, скільки дива (Укр. прислів’я). Проте тут так само поширений і парний сполучник не так… як, пор.: Не так страшно п’яти вовків, як улесливого лиходія (Укр. прислів’я); Не так страшні пани, як підпанки (Укр. прислів’я); Сподобалась мені, Сподобалась мені Тая дівчинонька. Не так та дівчина, Як біле личенько… (Укр. нар. пісня). Але вживання цього питомого українського сполучника, відмінного від російського, у радянський час було обмежене. В останні десятиріччя парний сполучник не так… як знову з’явився в різних сферах української мови, напр.: Відмінність полягала в тому, що тоді до нього досідали мовчазні робітники, а зараз – крикливі. Себто не так робітники, як заробітчани – закарпатські (Ю. Андрухович); Тато хоче зробити екскурсію не так собі, як мені (М. Матіос); В голові паморочилося, але тепер він знав, що це навіть не так наслідок поранення, як голоду (В. Лис) І невимовний жах, не так за себе, як за Павлушу, що, певно, вже не живий, охопив мене (В. Нестайко); Захід найперше чекає від України не так економічного розквіту, як поваги до прав людини, політичних зокрема, …та збереження свободи, особливо свободи слова, наявність незалежних засобів масової інформації, медійної сфери (Д. Дуцик); Насправді мені надзвичайно не так політика, як суспільні трансформації (Україна молода, 04.03.2005).

Тож впевненіше повертаймо до активного українського вжитку безпідставно замовчуваний роками парний сполучник не так… як.

Як уникнути посадки?

В українській мові правильно вживати ‘сідати у вагон, автобус, на літак; заходити до вагона, автобуса, літака; впускати пасажирів до вагона, автобуса, літака’. Тому ці дії не може виражати слово посадка, бо за будовою та основним значенням воно пов’язане з дієсловами посадити, садити, що означають ‘закопати, закопувати в землю коріння саджанців, бульби, цибулини насіння тощо для вирощування’ (див.: Словник української мови, т. VІІ, с. 306; т. ІХ, с. 11). Усупереч цьому на залізничних вокзалах, автобусних станціях, аеропортах, метрополітені і досі чуємо оголошення: “Починається посадка на поїзд “Київ – Львів”; Закінчується посадка на поїзд “Київ – Львів”; “Закінчується посадка на автобус “Київ – Миргород”; “Пасажири! Прискорюйте висадку та посадку ” і под. Чи можна уникнути слова посадка? Так, можна, замінивши процитовані оголошення природними українськими. Пор.: Поїзд “Київ – Львів” подано на другу колію; Пасажири! Заходьте, будь ласка, до вагонів і сідайте на свої місця; Поїзд “Київ – Львів” через п’ять хвилин від’їжджає. Прохання до пасажирів не виходити з вагонів; Прибув автобус ”Київ – Миргород”. Прохання до пасажирів з квитками на цей автобус сісти на свої місця; Пасажири! Будь ласка, виходьте і заходьте швидше та ін.

Хто вони: данці, данійці чи датчани?

Сьогодні можна почути три назви жителів (народу) Данії: данці, данійці та датчани. А яка з них правильна? Не відповідає усталеним зразкам українського словотворення назва датчани, вона з’явилася в усному і писемному вжитку українців під впливом російської мови. Перші дві назви жителів утворені правильно, за допомогою суфікса -ець (у формі однини), у множині він має варіант -ц-¢. Але в словах данець, данці цей суфікс приєднаний до усіченої основи Дан-, а в словах данієць, данійці – до неусіченої основи Даній-. Здебільшого, утворюючи назву жителя країни чи міста, використовують якийсь один із зазначених способів поєднання з твірною основою: або з усіченою (пор.: Іспанія – іспанець, Португалія – португалець, Норвегія – норвежець), або з неусіченою (пор.: Італія – італієць, Англія – англієць, Бельгія – бельгієць). На означення жителів Данії, як бачимо, в українській літературній мові є дві можливі назви. Давніші орфографічні словники подавали лише назву данець і його форму множини данці, новіші орфографічні словники фіксують назви данець, данці та данієць, данійці. Ширше вживаними є назви данець, данці, тому їх і рекомендують до вжитку.

Самолікування може зашкодити чи нашкодити здоров’ю?

У рекламах нових ліків нас закликають не займатися самолікуванням (правильно – не вдаватися до самолікування). Пояснюючи, чому цього не можна робити, уживають дієслова нашкодити і зашкодити, пор.: Не займайтеся самолікуванням, це може нашкодити Вашому здоров’ю і Не займайтеся самолікуванням, це може зашкодити Вашому здоров’ю. То яке ж дієслово вжите правильно? Щоб відповісти на це запитання, порівняймо їхні значення, подані в тлумачному Словнику української мови. Нашкодити означає ‘заподіяти шкоду кому-, чому-небудь’, тобто передбачає когось або якесь природне явище (град, буревій, зливу), що спричинюють шкоду, напр.: – Ой, лис ти, Григорію, лис. Нашкодив тихцем, а тепер піддобрюєшся? (М.Стельмах); Град багато нашкодив, бо пообивав цвіт на деревах, дуже поприбивав огороди і збіжжя (Леся Українка) (т. V, с. 240). Зашкодити (зашкоджувати) виражає значення ‘завдати шкоди кому-, чому-небудь’, але не кимсь або чимсь, а такої шкоди, що є негативним наслідком чогось, напр.: – Ах, отче! Покиньте сю розмову, прошу вас! Вона вас бентежить, може зашкодити вашому здоров’ю! (І.Франко) (т. ІІІ, с. 415). Саме таким може бути наслідок самолікування: або погіршення стану здоров’я, або й повна втрата його.

Отже, якщо йдеться про можливу шкоду самолікування, то потрібно вжити дієслово зашкодити або стійку словосполуку завдати шкоди. А поданий на початку фрагмент реклами українською мовою природно звучатиме так: Не вдавайтеся до самолікування, воно може зашкодити Вашому здоров’ю; Не вдавайтеся до самолікування, воно може завдати шкоди Вашому здоров’ю.

Вимагає чи потребує?

У сучасному книжному вжитку помітно переважає дієслово вимагати зі значеннями ‘потребувати чого-небудь’, ‘зумовлювати, передбачати що-небудь’ тощо, пор.: Будівництво метрополітену на Троєщину вимагає величезних коштів; Діти вимагають батьківської уваги та ласки; Присудок своєю семантико-синтаксичною валентністю вимагає підмета у формі називного відмінка; Предикат у своїй змістовій структурі вимагає двох потенційних учасників для вираження певного стану. Тлумачний одинадцятитомний Словник української мови зафіксував троє значень дієслова вимагати: 1. Настирливо просити що-небудь у когось. 2. Ставити перед ким-небудь вимогу, пропонувати в категоричній формі зробити щось. 3. Зобов’язувати до чого-небудь, змушувати робити саме так (т. V, с. 427). Перші двоє значень виражають дії, до виконання яких категорично спонукає людина (пор.: Аби трохи в матері забряжчало в калиточці, зараз і почне [дочка] вимагати (Марко Вовчок); Усі вимагають Кари злочинному (М. Зеров), третє значення – це дія, до виконання якої спонукають обставини – закон, досвід, традиція тощо (пор.: … він чемно відрекомендувався, як цього вимагали місцеві звичаї (Ю. Смолич). У межах цього значення Словник подає лише відтінок ‘потребувати чого-небудь’.

Але, як засвідчує українська мовна практика, значення потреби в чому-небудь виразніше, органічніше передає дієслово потребувати (пор.: Київ потребує робочих рук; Дитяче книговидання потребує державної підтримки; Друкарня потребує паперу) та прикметники потрібний, потрібен, потрібна, потрібне, потрібні (пор.: Києву потрібні робочі руки; Дитячому книговиданню потрібна державна підтримка; Друкарні потрібен папір). Якщо ж ідеться про зумовленість чого-небудь чимсь, то варто вживати дієслова передбачати, зумовлювати, спричинювати та ін., пор.: Присудок передбачає підмета у формі називного відмінка; Предикат зумовлює своєю семантикою два непредикатні компоненти.

Отже, замість дієслова вимагати зі значенням ‘відчувати, мати потребу в чому-небудь’ вживаймо дієслово потребувати та прикметники потрібний, потрібен, потрібна, потрібне, потрібні. Пор. використання їх у поданих на початку реченнях: Будівництво метрополітену на Троєщину потребує величезних коштів; Для будівництва метрополітену на Троєщину потрібні величезні кошти; Діти потребують батьківської уваги та ласки; Дітям потрібна батьківська увага та ласка.

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных