Ступінь відповідності перекладу до оригіналу.

Не дивлячись на те, що рецепієнти вважають текст перекладу та оригіналу едентичними, мовні і культурні відмінності приводять до нетотожності цих текстів. Комунікативне дорівнювання різномовних текстів під час перекладу супроводжується більш менш істотними опущеннями, додаваннями і змінами. Перекладачу постійно доводиться вирішувати, якими елементами оригіналу можна пожертвувати, щоб зробити можливим повноцінне відтворення інших, комунікативно більш значущих його частин. У зв'язку з цим одним з центральних понять теорії перекладу є поняття «еквівалентність перекладу», яке позначає відносну спільність перекладу і оригіналу за відсутності їх тотожності. Розрізняють теоретично можливу еквівалентність (потенційну), яка визначається співвідношенням структур і правил функціонування двох мов, і оптимальну (перекладацьку) – реальна змістовна єдність двох текстів, що досягається в конкретному акті перекладу. І в тому, і в іншому випадку еквівалентність не є фіксованою величиною: ступінь відповідності перекладу і оригіналу може бути різним і еквівалентність перекладу встановлюється на різних рівнях. Інакше кажучи, існують різні типи еквівалентності, що розрізняються по ступеню відповідності. Ступінь еквівалентності, який служить одним з критеріїв при оцінці результатів перекладацького процесу. можна визначити шляхом зіставлення тексту перекладу з оригіналом. Проте, в цілому, така оцінка виводиться на основі цілого ряду чинників. У ряді випадків для успіху міжмовної комунікації досягнення максимальної еквівалентності виявляється необов'язковим, а іноді навіть небажаним. Це викликало необхідність у застосуванні в теорії перекладу такого терміну як «адекватність перекладу», що позначає відповідність перекладу вимогам і умовам конкретного акту міжмовної комунікації. Відповідно до значень термінів «еквівалентність» і «адекватність» адекватний переклад включає певний ступінь еквівалентності, але еквівалентний переклад може і не бути адекватним.

Оцінний характер часто носять і широко вживані терміни «буквальний переклад» і «вільний переклад». Під буквальним розуміється переклад, під час якого відтворюється комунікативно нерелевантні елементи оригіналу, внаслідок чого або порушуються норми мови перекладу, або зявляються викривленя змісту оригіналу. Вільний переклад - це переклад, виконаний на більш низькому рівні еквівалентності, тобто недостатньо точний. Як видно з визначень, обидва терміни указують на неадекватність перекладу. Разом з тим бувають випадки, коли допустимим виявляється як буквальний переклад (наприклад, при складанні підстрочника), так і вільний (наприклад, для досягнення максимального художньо-естетичного ефекту в літературному перекладі). Співвідношення еквівалентності і адекватності в кожному акті перекладу визначається вибором стратегії, який перекладач робить на основі аналізу факторів, що становлять перекладацьку ситуацію. З цих факторів найбільше значення мають мету перекладу, тип тексту, що перекладається, і характер передбачуваного рецептора перекладу.

Мета перекладу

Здійснюючи міжмовну комунікацію, перекладач може ставити перед собою різні цілі, прагнути досягти певних результатів. В основному, ці результати можна звести до чотирьох груп. По-перше, задача перекладача може полягати в забезпеченні адекватного розуміння рецептором інформації, яка передається. По-друге, перекладач може прагнути добитися певного комунікативного ефекту, створити у рецепієнта бажане емоційне ставлення до інформації, яка передається, викликати у нього відповідні асоціації. По-третє, перекладач може поставити перед собою мету спонукати рецепієнта до конкретних дій, викликати у нього певну практичну реакцію. І, нарешті, перекладач може використовувати свій переклад з метою досягнення якогось «екстраперекладацького» результату, рішення певних ідеологічних, політичних або побутових задач, що не мають нічого спільного з адекватним відтворенням оригіналу. І в кожному перекладі перекладач може переслідувати одну або декілька подібних цілей. І кожна з них може вимагати особливої прагматичної адаптації тексту перекладу, можливої відмови від максимальної еквівалентності.

4. Тип тексту перекладу.

Безперечно переклад художнього тексту і переклад технічної інструкції вимагають різного підходу, різного рівня еквівалентності і різної кваліфікації перекладача. Вибір стратегії грунтується на класифікації видів перекладу, і перекладач нерідко спеціалізується на перекладах певного виду.

Перш за все виділяються два основні функціональні види перекладу: художній (літературний) переклад і інформативний (нелітературний) переклад. Художній переклад - це переклад творів художньої літератури. Основна задача перекладача під час виконання такого перекладу - передати художньо-естетичні переваги оригіналу, створити повноцінний художній текст на мові перекладу. Заради досягнення цієї головної мети перекладач вільніший у виборі засобів, може жертвувати окремими деталями тексту, що перекладається. Інформативним перекладом називається переклад текстів, основна функція яких полягає в повідомленні інформації різного типу, а не в художньо-естетичній дії на читача. До таких текстів належать всі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного, побутового характеру. Основна задача перекладача таких текстів -- якнайповніша передача інформації, що міститься в них, досягнення максимально можливої еквівалентності. Розподіл на художній і інформативний переклад вказує лише на основну функцію оригіналу, яка повинна бути відтворена в перекладі, фактично ж в оригіналі, що вимагає, в цілому, художнього перекладу, можуть бути окремі частини, які виконують виключно інформаційні функції, і, навпроти в перекладі інформативного тексту можуть бути елементи художнього перекладу. В кожному з цих основних видів перекладу виділяються більш дрібні підвиди з своїми особливостями, що впливають на вибір перекладацькій стратегії.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: