Лекція № 8. Текстологічні проблеми перекладу.

План

1. Визначення поняття «текст» в сучасному мовознавстві»

2.Змістовна структура тексту.

3. Типологія текстів в сучасному перекладознавстві.

1. Визначення поняття «текст» в сучасному мовознавстві»
Текст – цілісна семіотична форма лінгвопсихоментальної діяльності мовця, концептуально та структурно інтегрована, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури.

У лінгвістиці існує чимала кількість дефініцій поняття «текст», які описують його типи в різних аспектах. Відсутність єдиного тлумачення цього феномена пояснюється такими причинами:

Першою причиною, яка сприяла появі суто формальних дефініцій, є абсолютизація його структурної організацій та граматичних засобів звязності. Так, у період становлення текстової граматики Р. Гарвег визначив текст як послідовність речень, обєднаних безперервним займенниковим звязком. Х.Вайнрах називав текстом упорядковану послідовніфсть морфем. З.Харис вважав, що текстом є довге речення, побудоване за допомогою набору звязок. М. Холлідей розглядав це поняття як головну одиницю семантики, яку не можна визначити як різновид надречення.

Отже, таке розуміння тлумачень тексту пояснюється пошуком прототипу, ключового слова, одиниці мовного рівня, яке б стало відправним моментом дефініції.

Друга причина криється у формально-структурній, жанровій, стилістичній різноплановості тексту, і специфіки способу його репрезентації, за яким тексти поділяються на письмові, усні та друковані. Нерідко текстом називають лише письмовий (друкований) різновид через спонтанність, невпорядкованість, непослідовність усного мовленя, однак значне розширеня жанрів та функцій усного мовлення не дають підстави для подібних обмежень. Стуктурно текст може відповідати слову, словосполученню, висловленню, якщо ці одиниці несуть цілісну інформацію, яка відповідає певній прагматичній ситуації;сукупності висловлень і надфразних єдностей. Кожний текст маніфестує той чи інший мовленнєвий жанр, віднесений до певного стилю і виконує різні функції. Третью причиною різноманітності текстових дефініцій є специфіка підходів до вивченя тексту навіть у межах лінгвістики, що унеможливлює вироблення якогось синтетичного тлумачення. Наприклад З.Тураєва виокремлює пять підходів до вивчення тексту: онтологічний, що відображає характер існування та статус тексту; гносеологіцчний, який виявляє характер відображення дійсності; психологічний, орієнтований на сприйняття; прагматичний, спрямований на характер відношення автора до дійсності та змісту, та власно лінгвістичний, що грунтується на мовному оформленні.

Четверта причина полягає в канонізації тексту як складника комунікативного процесу, посередника, засобу, процесу й мети комунікації, що повязано з і становленям комунікативного напряму лінгвістики тексту й ототожненням тексту й дискурсу. Е.Косеріу називав текстом мовленнєвий акт або ряд повязаних актів, що здійснюються індивідумом у певній ситуації. Текст наділяють категорією комунікативності та розглядають як предметно-знаковий стан системи комунікації.

Пятою причиною є абсолютизація певної категорії або кількох категорій тексту при його тлумаченні. Тривалий час текст визначався на підставі звязності. Як базові виступають також текстові категорії завершеності, проте не всі тексти є завершеними через відкритість фіналу, серійність, а також категорії цілісності, інтегративності, текстуальності, комунікативності.

В сучасному мовознавстві існують різні підходи до визначення поняття «текст» Широко відомим є визначення тексту, яке запропонував І.Р.Гальперін ще 20 років тому, на яке активно спираються сучасні лінгвісти. Але воно не може задовольнити повністю потреби сучасного мовознасвства, бо є, на думку украхнських дослідників (Науменко, Кияк, Огуй) багатослівним, непрозорим, занадто звуженим. «Текст є витвір мовленнєвого процесу, що є завершеним, обєктивованим у формі письмового документа, літературно обробленим відповідно до типу цього документа, витвір, який складається з назви (заголовка) і низки основних одиниць, обєднаних різними типами лексичних, граматичних, логічних, стилістичних звязків, і має певну цілеспрямованність та прагматичну настанову».

Провідна російська представниця сучасної когнітивної лінгвісти О.С.Кубрякова вважає, що поняття «текаст» взагалі не можна визначити: «Чим глибше рівень рівень розуміння тексту, тим більше кількості різних напрямів у його інтерпретації він відкриває, уявленя про текст не мають бути вичерпними жорсткими дефініціями, вони не укладаються у межах суворих категорій.

2.Змістовна структура тексту.

Змістовна структура тексту може розглядатися в трьох різних вимірах: вертикальному, горизонтальному і глибинному.

Вертикальну структуру тексту створює його формально-тематичний зміст, починаючи із загального задуму або теми тексту, яка розгортається у все більш дрібних фрагментах тексту: підтемах, мікротемах, аж до окремих думок. Таке розгортання «зверху - вниз» здійснює той, хто говорить, створюючи текст відповідно до свого комунікативного наміру. Той хот сприймає текст, формує цю ієрархічну структуру у зворотному напрямі - «знизу - вгору», від більш дрібних частин змісту до цілісного розуміння всього тексту. При цьому вертикальна структура тексту далеко не завжди побудована так чітко і логічно: деякі мікротеми можуть бути опущені, в інші вклинюються «чужі» підтеми, суперечать одна одній. Подібні недоліки викладу заповнюються знаннями і досвідом комунікантів на основі їх припущень про кінцевий зміст всього тексту. Окремі фрагменти тексту володіють більшою або меншою прогнозуючою силою, що дає можливість передбачати подальший зміст. Таке «імовірне прогнозування» полегшує розуміння мовлення і відіграє важливу роль в процесі усного перекладу.

Важливу роль в створенні цілісності тексту відіграє його горизонтальна структура, яка створюється формальними і смисловими зв'язками, що існують між висловами. Формальна зв'язність тексту (когезия) досягається за допомогою різних мовних засобів: сполучників, повторів, узгодження часових і інших форм і т.п. Смислова єдність тексту (когерентність) забезпечується логічною послідовністю і несуперечністю викладу, логічними зв'язками («отже», «підведемо підсумки» і ін.), використанням стереотипних формул, що позначають початок (зачини) і кінець оповідання.

Безпосередньо пов’язана з когерентністю тексту його тема-рематична структура. Співвідношення теми і реми або актуальне членування характерне і для смислової структури окремого вислову. В змісті вислову можна виділити два смислових фокуси. Один з них (тема) – це вихідний (початковий)пункт повідомлення, те, про що повідомляється, і що відомо співрозмовнику або пропонується йому як щось дане. Другий (рема)- головний смисловий центр повідомлення, те, що повідомляється, та нова інформація, заради якої це повідомлення створено. Тема-рематичне членовування вислову може здійснюватися шляхом виділення реми за допомогою лексичних, синтаксичних засобів, або інтонації, При створенні тексту перекладу перекладач, як правило, зберігає тема-рематичну структуру оригіналу.

Особливе значення для теорії і практики перекладу має детальне вивчення глибинної структури змісту тексту, що відображає процес побудови мовних висловів і включення їх в текст. Мовні засоби, які використовуються для передачі задуманого повідомлення, є свого роду «частинками значення», і в кожному вислові вони відбираються і повязуються таким чином, щоб інтерпретуючи їх значення, люди, що володіють певними мовними та фоновими знаннями змогли вилучити з повідомленя необхідну інформацію.

3. Типологія текстів в сучасному перекладознавстві.

Багато теоретиків перекладу розглядають текст в якості основної одиниці перекладу. Для цього є певні підґрунтя. По-перше, текст – це та одиниця в межах якої розкривається контекстуальне значення усів мовних засобів. Оскільки текст є єдиними змістовним цілим, значення усіх елементів взаємозв’язані. Розуміння окремих висловіх залежить від усього текста, та від того місця, яке вони займають у тексті. По-друге, коли оцінюється значення перекладацьких збитків, діє принцип принцип переважання цілого над частиною. Це означає, що можна пожертвувати менш суттєвими деталями заради успішної передачі глобального змісту тексту. По-треттє, кінцевою метою перекладача є створення тексту, який відповідав би вимогам когезии і когерентності, тому перекладацькі стратегїї будуються з урахуванням цих вимог. Звичайно, визнання тексту основною одиницею перекладу не вирішує проблем, пов'язаних з передачею окремих елементів його змісту, але воно підкреслює важливість аспектів текстологій перекладу.

Враховуючи важливу роль тексту в перекладі, теоретики перекладу намагаються розробити перекладацьку типологію текстів, яка відображала б відмінності в загальній стратегії перекладача, різний ступінь відтворення окремих елементів або функцій оригіналу і роль перекладача як творця тексту перекладу. Прикладом спроби пов'язати класифікацію текстів оригіналу із стратегією перекладача може служити концепція німецької дослідниці К.Райс. Ця концепція виходить з теорії основних функцій мови, яку запропонував відомим австрійський лінгвіст К.Бюлером. Згідно цієї теорії, мова виконує три головні функції: функцію зображення (повідомлення інформації), функцію вираження (емоційні або естетичні переживання) і функцію звернення (заклик до дії або реакції). Переносячи цю класифікацію функцій мови на зміст тексту, К. Раис пропонує розрізняти три типи текстів: в першому типі домінує функція зображення, в другому - вираження, в третьому -- звернення. Ці три типи тексту, що виділяються на основі функцій мови, пропонується доповнити четвертим типом -- аудіомедіальним, до якого відносяться тексти, що використовуються в усній формі.

Така типологія текстів безпосередньо повязана із задачами перекладу. Передбачається, що перший тип тексту орієнтований, в першу чергу, на зміст і при перекладі цих текстів (комерційних, наукових, ділових і т.п.) задача перекладача полягає в тому, щоб якомога повніше передати зміст тексту. Другий тип тексту вважається орієнтованим на форму (художня література), і задача перекладача полягає перш за все в збереженні художньо-естетичної дії оригіналу. Третій тип тексту, орієнтований на звернення, прагне досягти певного екстралінгвістичного ефекту, і тому в перекладі має бути чітко передано це звернення до слухача або читача Хоча на практиці текст оригіналу може включати ознаки різних типів, один з них, як правило, є домінантним і саме він визначатиме метод перекладу.

Німецький перекладач А.Нойберт класифікував тексти, що перекладаються, на основі їх прагматичної орієнтації. А.Нойберт виходив з того, що найважливішою задачею перекладу є передача реальної дії тексту оригіналу на його читача, щоб у читачів перекладу виникли б такі ж прагматичне ставлення до повідомлення, що перекладається. На думку А. Нойберта, досягнення такої прагматичної еквівалентності залежить від того, наскільки зміст оригіналу може впливати на читача перекладу, стосуватися безпосереднього його, зачіпати його інтереси. Виходячи з цих міркувань, пропонується розрізняти чотири типи текстів, які відрізняються один від одного за ступенем передачі прагматичних значень.

В першому типі у текстів оригінала і перекладу є загальні цілі, засновані на загальних потребах. Зміст оригіналу не призначений виключно для носіїв мови (науково-технічна література, рекламні оголошення і т.п.). Спільність мети означає, що і у іншомовної аудиторії можуть виникнути такі ж прагматичні відносини до того, що повідомляється, і, отже, такі тексти мають вищий степінь відповідності з прагматичної точки зору.

Другий тип відносин характерний для текстів, які призначені виключно для носіїв мови (офіційні розпорядження, місцева інформація, розважальні матеріали і т.п.).

Третій тип текстів -- художня література, - хоча і створюються для носіїв мови, але можуть виражатися і загальнолюдські потреби. Тут ступінь перекладу залежить від жанру: белетристика і драматургія мають більш високий степінь відповідності, ніж лірична поезія.

Четвертий тип текстів створюється на мові оригіналу, але призначається для перекладу на іншу мову і спочатку орієнтований на аудиторію мови перекладу (публікації для зарубіжних країн). Цей тип тексту має високий степінь прагматичної відповідності..Як ми вже відзначали, в сучасному перекладознавстві існує тенкстоцентриська, згідно якої перекладач -- це, в першу чергу, творець текстів, за допомогою яких маює бути досягнена певна прагматична мета.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: