Лекція № 10. Нормативні аспекти перекладу.

План

1.Сутність поняття «перекладацька норма»

2.Норма еквівалентності перекладу.

3.Жанрово-стилістична норма перекладу

4.Норма мови перекладу

5.Прагматична норма перекладу

6.Конвенціональна норма перекладу

7.Процес взаємодії між різними видами нормативних вимог

1.Сутність поняття «перекладацька норма».

Загальна теорія перекладу розкриває поняття перекладацької норми, на основі якої оцінюється якість перекладу. Теоретичні розділи лінгвістики перекладу (тобто лінгвістична теорія перекладу) досліджують переклад як засіб міжмовної комунікації, як явище, яке можна об'єктивно спостерігати, описувати і пояснювати. В нормативних розділах лінгвістики перекладу на основі теоретичного вивчення перекладу формулюються практичні рекомендації, направлені на оптимізацію перекладацького процесу, полегшення і підвищення якості праці перекладача, розробку методів оцінки перекладів і методики навчання майбутніх перекладачів.

Для свідомого і правильного виконання своїх функцій перекладач повинен чітко уявляти собі мету своєї діяльності і шляхи досягнення цієї мети. Таке розуміння ґрунтується на глибокому вивченні основ теорії перекладу, як загальної, так і спеціальної. Перекладач має знати системи відповідностей між МО і МП, прийоми і методи перекладу, вміти вибрати необхідний відповідник і застосувати найбільш ефективні способи та прийоми перекладу відповідно до умов конкретного контексту, враховувати прагматичні фактори, що впливають на хід і результат перекладацького процесу.

Для забезпечення високої якості перекладу перекладач повинен вміти зіставляти текст перекладу з оригіналом, оцінювати та класифікувати можливі помилки, вносити необхідні корективи. Перекладач має знати та усвідомлювати, що правильний переклад повинен відповідати певним вимогам. Сукупність вимог, що ставляться до якості перекладу, називається нормою перекладу. Якість перекладу визначається ступенем його відповідності перекладацькій нормі та характером випадкових або свідомих відхилень від цієї норми.

Нормативні вимоги формулюються у вигляді принципів або правил перекладу. Нормативні положення можуть бути загальними або частковими, охоплювати окремі випадки, або відноситися до певного типу перекладів чи до перекладу взагалі. Вони можуть формулюватися у вигляді єдиного правила або супроводжуватися вказівками на умовами, в яких це правило можна застосувати, а в яких ні.

Результати процесу перекладу (якість перекладу) обумовлюються ступенем смислової близькості до оригіналу, жанрово-стилістичною приналежністю текстів оригіналу та перекладу, прагматичними чинниками, що впливають на вибір варіанту перекладу. Всі ці аспекти перекладу мають безпосередньо нормативний характер, визначають стратегію перекладача і критерії оцінки його праці. Поняття норми перекладу містить в собі вимогу нормативного використання перекладачем мови перекладу, а також необхідність того, щоб результати перекладацького процесу відповідали загальноприйнятим перекладацьким стратегіям певного історичного періоду. Таким чином, норма перекладу складається в результаті взаємодії п’яти різних видів нормативних вимог:

1. Норма еквівалентності перекладу;

2. Жанрово-стилістична норма перекладу;

3. Норма мови перекладу.

4. Прагматична норма перекладу;

5. Конвенціональна норма перекладу;

2.Норма еквівалентності перекладу.

Еквівалентність змісту оригінала і перекладу є основою їхньої комунікативної рівноцінності, передбачувана наявність якої дозволяє вважати текст перекладом. Норма еквівалентності перекладу не є незмінним параметром. Вона означає необхідність найбільшої спільності змісту оригінала і перекладу, але лише в межах, сумісних з іншими нормативними вимогами, що забезпечують адекватність перекладу. У кожному конкретному випадку тип еквівалентності визначається як співвідношенням одиниць МО та МП, так і наявністю прагматичних елементів, що впливають на процес перекладу. Порушення норми еквівалентності може бути абсолютним, коли переклад визнається нееквівалентним, таким що не передає зміст оригіналу хоча б на найнижчому рівні, або відносним, якщо встановлено, що нормативні вимоги можна було б виконати і на більш високому рівні еквівалентності, ніж той, який був реально досягнутий під час перекладу. В першому випадку переклад визнається незадовільним, а в другому - може вважатися цілком прийнятним в тому випадку, якщо максимально можлива смислова близькість не обов'язкова для успішної міжмовної комунікації.

3.Жанрово-стилістична норма перекладу

Жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимогу відповідності перекладу основній функції та стилістичним особливостям типу тексту, до якого належить переклад. Вибір такого типу визначається характером оригіналу, а стилістичні вимоги, яким має відповідати переклад - це нормативні правила, що характеризують тексти аналогічного типу в мові перекладу. Подібно тому, як норми правильної мови можуть встановлюватися лише з урахуванням стилістичної і соціолінгвістичної диференціації мови, так і нормативні вимоги до якості перекладу мають сенс лише по відношенню до певного типу текстів і певних умов перекладацької діяльності. Було б принципово невірним користуватися однаковими критеріями для оцінки перекладу бульварного роману і високохудожнього літературного твору, перекладу оперного лібретто і патентного свідоцтва. Переклад художнього твору оцінюється з точки зору його літературних якостей, технічний переклад - по термінологічній правильності, що забезпечує розуміння суті справи і можливість використовування тексту перекладу в технічній практиці, переклад реклами – за ступенем її впливу на реципієнта.

3. Норма мови перекладу.

Норму мови перекладу можна визначити як вимогу дотримуватися правил норми та узусу МП з урахуванням узуальних особливостей текстів, які перекладаються. Ці особливості реалізуються перекладачем інтуїтивно під час практичної діяльності.

Оцінка виконання вимог норми мови перекладу багато в чому визначається жанрово-стилістичною приналежністю тексту перекладу і передбачає, досконале володіння перекладачем тим типом мови, який характерний для сфери його діяльності.

5.Прагматична норма перекладу

Прагматичну норму перекладу можна визначити як вимогу забезпечення прагматичної цінності перекладу. Вона не є "нормою" в повному розумінні цього слова, оскільки прагматична «надзадача» перекладацького акту може бути індивідуальною і не властивою перекладу взагалі. Проте модифікація результатів процесу перекладу в прагматичних цілях - достатньо поширене явище, без урахування якого неможлива нормативна оцінка перекладів. Прагнення виконати конкретну прагматичну задачу - це свого роду суперфункція, що підпорядковує всю решту аспектів перекладацької норми. Вирішуючи таку задачу, перекладач може відмовитися від максимально можливої еквівалентності, перекласти оригінал лише частково, змінити під час перекладу у жанрову приналежність тексту, відтворити якісь формальні особливості перекладу, порушуючи норму або узус МП, і т.п. Прагматичні умови перекладацького процесу можуть спричинити повну або часткову відмову від дотримання норми перекладу, фактично замінити переклад переказом, рефератом або яким-небудь іншим видом передачі змісту оригіналу, що не претендує на його повну та всебічну репрезентацію.

Слід ураховувати, що в мовному колективі на певному історичному етапі можуть існувати конкретні погляди на цілі і задачі перекладу і шляхи досягнення цих цілей. В окремі періоди історії перекладу панували вимоги буквального перекладу оригіналу, "поліпшення" оригіналу при перекладі ("виправного перекладу"), "свободи" перекладача по відношенню до оригінала, який визнавався принципово "неперекладним" і т.п.

5. Конвенціональна норма перекладу;

Конвенціональну норму перекладу можна визначити як вимогу до максимальної відповідності перекладу до оригіналу, його здатність повноцінно замінювати оригінал як в цілому, так і в деталях, виконуючи задачі, заради яких переклад був здійснений. Практично ця вимога реалізується шляхом виконання всіх або деяких з вказаних аспектів перекладацької норми.

7.Процес взаємодії між різними видами нормативних вимог

В практичному плані між різними аспектами норми перекладу існує певна ієрархія. Перекладач і реципієнт перш за все звертають увагу на прагматичну цінність перекладу, на успішність рішення прагматичної "надзадачі", якщо подібна задача була поставлена перед даним перекладацьким актом. Існування прагматичної надзадачі - явище не часте, і у багатьох випадках вимоги прагматичної норми задовольняються шляхом забезпечення достатньо високого рівня еквівалентності перекладу.

Жанрово-стилістична норма також виявляється заданою для більшості перекладів, що виконуються і не вимагає кожного разу знову аналізувати стилістичні особливості оригіналу.

Конвенціональна норма перекладу залишається незмінною протягом тривалого періоду часу і визначає загальний підхід перекладача до своєї роботи, ступінь його прагнення до досягнення максимальної еквівалентності.

І, нарешті, норма еквівалентності є кінцевою нормативною вимогою, яка повинна виконуватися за умови дотримання усіх інших аспектів перекладацької норми. Поза сумнівом, повнота передачі змісту оригіналу в перекладі є найважливішою характеристикою міжмовної комунікації, норма еквівалентності - це найбільш "власне перекладацька" нормативна вимога до перекладу. Вона повністю визначається лінгвістичними чинниками, і ступінь її дотримання може бути встановлений з максимальною об'єктивністю. Еквівалентність перекладу оригіналу є найоб'єктивнішим критерієм для характеристики результатів діяльності перекладача. Як наслідок, саме цей критерій широко використовується і при редагуванні професійних перекладів, і в процесі навчання майбутніх перекладачів.

Таким чином, дотримання всіх нормативних правил, окрім норми еквівалентності, носить більш загальний характер, а ступінь адекватності оригіналу виявляється тією змінною величиною, яка найбільшою мірою визначає рівень професійної кваліфікації перекладача та оцінку якості кожного окремого перекладу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: